Громадянське суспільство, якого не існує

Про так зване громадянське суспільство у нашій країні говорять ще з часів здобуття незалежності. Здавалось би, за цей час оте загадкове суспільство уже мало бути сформованим і набрати чіткого змісту. Але воно залишається якимось невиразним і малозрозумілим. Про нього часто говорять, але не поспішають пояснити, що ж саме криється за цими двома словами.

Тут можна було б зробити коротенький екскурс в історію філософсько-політичної думки і проаналізувати, що концепт громадянського суспільства означав у того чи іншого автора. Проте сучасна українська дійсність є такою, що можна обійтися і без подібних екскурсів. Аби зрозуміти, що собою являє розрекламоване “громадянське суспільство”, потрібно просто тверезо оцінити реалії.

“Громадянське суспільство обурене”, “громадянське суспільство занепокоєне”, “громадянське суспільство вимагає”… Ми часто чуємо ці формулювання у ЗМІ. Комусь це здасться переконливим. Адже аж ціле суспільство чимось обурюється і чогось вимагає. Але коли ми зацікавимось, що саме стає предметом обурення та вимог, то побачимо, що це здебільшого речі, які займають значне місце у дискурсі ліво-лібералів, або ж певні рішення, що зачіпають інтереси закордонних сил. До українських інтересів усе це не має стосунку, а також явно не корелює з тими речами, які хвилюють більшу частину нашого суспільства.

Якщо говорити конкретніше, за більшістю “обурень” та “вимог” стоять певні недержавні організації. У них справді працюють громадяни України. Але на цьому їхня громадянськість і українськість переважно закінчується. Адже більшість організацій, які виступають в Україні від імені “громадянського суспільства”, існують за рахунок зарубіжних державних чи недержавних фондів і втілюють у життя передбачену тими фондами стратегію. Працівників таких організацій в Україні набереться декілька тисяч. Це число можна розширити за рахунок журналістів, які маючи відповідне фінансування та/або ідеологічну спрямованість, підтримують “громадянське суспільство” інформаційно. Лічені тисячі громадян – це явно не суспільство і навіть не суспільна група.

Тому не варто дивуватися, коли “громадянське суспільство” обурюється “ромськими погромами” у той час, коли пересічні українці за умов бездіяльності поліції мусять стикатися з циганським бандитизмом. Або коли “активісти та активістки громадянського суспільства” переймаються “правами ЛГБТ” у той час, коли звичайні українські батьки явно не виявляють зацікавленості у тому, аби у дитсадочок чи школу до їхніх дітей приходив вчити “толерантності” бородатий гендерквір у сукні і з розмальованим обличчям.

Те, як сьогодні спекулюють терміном “громадянське суспільство”, може демотивувати, дозволяючи усвідомити масштаби сучасної брехні. Але, з іншого боку, це дозволяє у повірити у перспективи правих сил, адже їхня головна зброя – руйнувати брехню, говорити правду, озвучувати очевидні речі.

Традиція і Порядок

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!