Олександра Скляр. Промови натхненних

«Прогресивісти» секулярного світу звинувачують християн у надмірній ностальгії, маренні архаїчними конструктами та нездатності до сприйняття «нових» вимірів. Треба розуміти, що адепти прогресивних поглядів нічого не знають про християнство і це не дивно, адже вони дивляться тільки вниз, тобто на матеріалістичний світ, коли ми, насправді, дивимось тільки вперед – у небеса.

Вони кажуть: «ви гальмуєте».

Християнський світогляд – найбільш стрімкий вимір сприйняття. Наш погляд охоплює часові кордони буття на тверді земній, проте наші наміри завжди понад історії, поза історії та прагнуть не тільки до кінця, але осягають те, що буде за ним.

Ми маємо пророцтва. Ми шукаємо своє місце на горі Мегіддо. Ми знаємо, що все навернеться в попіл, а відповідно особливо ніжно намагаємось плекати цю землю до того, поки вона нам надається.

Натомість, світ секулярний та прогресивний може вам запропонувати тільки земне життя та ілюзії навколо нього. Одного разу він вас виплюне, кожного окремо, тоді ж відчуття самотності та нестерпний тягар питань вас розчавить. Саме тому ви так охоче погоджуєтесь прийняти роль прогресиста, а не людини сакрального світогляду. Прогрес заспокоює ваші слабкі духом тіла, дарує вам псевдо-надію та хибну віру у себе. Вам починає здаватись, що кожен ваш коментар у фейсбуках робить вагомий внесок та пожертву. Навернення до ліберальної ідеології остаточно закільцьовує цикл марнотратства буття на власній індивідуальності. Додаємо симптоматику консюмеризму, що націлює споживати тільки земне та матеріальне, замість вживання крізь себе істинного та вірного.

Прогресист поневолений у кордонах того самого «прогресу» та погляд його зосереджений тільки вниз. Він не може заглянути у минуле, так як йому завчасно повідомили про все «погане-архаїчне-дике-несучасне-відстале» в історії. Він не може заглянути в майбутнє, адже він його не має, проте ілюзорно заспокоїть себе, що він його побудує. Не стане він і підіймати очі в небеса, адже сучасність може його висміяти. Тому він дивиться тільки у землю та перекладає речі з одного місця на інше. Перерозподіл існуючих обставин в інший порядок – сутність так званого «прогресу». Тасування явищ та верств суспільства – не більше того.

Людина християнського світогляду не стане перебиратись мінливими тенденціями. Звичайно, ми воліли б явити світові Царгород та встановити Катехон, аби він потім впав. Іноді можемо озирнутись на часи Римської імперії, або засумувати над візантійськими реліквіями, адже все це має для нас не просто цінність, а несе у собі настанови на сучасність. Проте християнство проривається скрізь всі обставини та виміри, а також над всіма обставинами та вимірами.

Наше буття на землі – стрибок від Нічого до Абсолюту, від творення нас ex nihilo до Божого милосердя та спасіння. Все, що перебуває між цими критеріями – обставини, які ми можемо самовільно обирати. Вибором християн стануть ті обставини, які не суперечать Символу Віри та Правді.

Олександра Скляр, Катехон

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!