Олександра Скляр: Смерть ліберала

Кожен ліберал потайки знає лише одну істину: омріяна рівність набута не по нашій людській волі та явлена нам тільки перед смертю. Тільки вони радикально не хочуть визнавати цього.

Персона завжди мала залежність від думок про свій останній подих. Людство воліло осягнути смерть, сміливо прагнуло пізнання буття та з тремтінням зверталось до Істини. Натомість сучасна особистість вбого переховується від непорушної фактури життя. Навіщо було виходити з печери з тінями, якщо наразі рід людський будує колізей ілюзій?

В європейській цивілізації одне з питаннь на порядку денному в ультраліберальних дискусіях стоїть полеміка навколо права на евтаназію. Цілковито ігноруючи фундаментальні критерії сакральності смерті, вони шукають виважену позицію, виключно раціоналістичного ґатунку сучасності, задля впровадження нових кордонів буття. Їм вже майже вдалося сплести псевдо-Танатоса, «прогресивного» ідола смерті, як «вибір людини». Ілюзія контролю над смертю набуває ознак оманливого марева згубного сучасного суспільства.

Людина не хоче звертатись до будь-якого трансцендентного розуму, бо наявність такого тільки поглиблює її жалюгідного страху перед визнанням власної тварності. Також не має вона бажання вибороти собі сміливість гідно прийняти кінець буття у матеріальній формі. Смиренне прийняття несправедливості стало для них значно привабливим за війну. Вони обирають поразку власної гідності, крах моралі та честі, аби тільки не піддаватись гонінням. Будь які принизливі потуги, але не смерть!

Невірний шлях обирає той, хто озброюється життям, як за саму ціль. Персона сучасності тьмарить біологічним перебуванням у тілі, нехтуючи душею, орієнтується тільки на наочні здобутки та надбання «самореалізації» себе у суспільному вимірі. Не можна нехтувати благами, проте культивування їх, як важелів світогляду, спотворює цінність. Людина має пізнавати світ, а не барикадуватись за фантасмагоріями матеріалістичного світу. Відмовляючись від кордонів смерті, втрачається і свобода життя.

Вірний християнин знає, що яка б доля його не спіткала, навіть прориваючись скрізь вирок химерних надбань від сучасності, він має винести легке серце. Натомість, ми маємо есхатологічний вимір буття, який стає тягарем на наших грудях.
Представник «прогресивного» світу приймає іго секулярності, аби тільки задовільнити Его людської гордині та максимально полегшити перебування на землі. Земля пухом – ще на тверді земній. Проте думка про смерть неодмінно просочиться та спонукатиме до агонії страху через страждання, які їй передують. Сучасне суспільство заспокоює та пропонує евтаназію, просять тільки обрати влучний час для неї.

Евтаназія – спроба абортування смерті, яка все одно не надаватиме притулок від Смерті для лібералів. Заховає, але все одно – поховає. 

Олександра Скляр 

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!