Ліберальна медійна істерія

Цікаві інформаційні події розгорнулись довкола Ходи на захист прав дітей і сімей, про яку ми згадаємо детальніше в окремій публікації.

Захід, організований Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій, яка об’єднує в собі представників релігійних громад, які, згідно з численними опитуваннями, користуються безпрецедентно високим рівнем довіри українців, зібрав близько семи тисяч людей у центрі столиці. Крім того, протягом останніх місяців більше п’ятдесяти подібних маршів було проведено в інших регіонах України. Подія не пересічна, яка, однак, не викликала великого ажіотажу у преси.

Декілька сухих згадок в новинній стрічці, 1-2 сюжети по телебаченню. Але найбільше уваги привернув коментар на одному з ресурсів, здавалось би, авторитетної інформаційної агенції. Щодо аналогічного заходу, який цими ж вихідними пройшов у Львові за участю вірних римо- та греко-католицької церкви, кореспонденти УНІАН (авторитетної інформаційної агенції, частини медіахолдингу «1+1 медіа») висловились наступним чином:

«Скрепы по-львовски. Нет, это не где-то в российской глубинке. Это в проевропейском Львове на выходных прошло шествие “в защиту семейных ценностей”…»

Повідомлення, яке заледве образило мої релігійні почуття, вкрай здивувало своєю недолугістю. Невже працівники редакції живуть в настільки паралельному світі, що захід, аналоги якого збирають десятки тисяч учасників в європейських та американських містах щороку, для них видається чимось, що так вульгарно можна порівняти з горезвісними «скрєпами» і (абсурд!) означити як свідчення «неєвропейськості» Львова?

Звісно, всі ми вже звикли до непрофесійності окремих ЗМІ, для яких релігійної складової європейської цивілізації не існує, а багатомільйонні християнські громади та їх участь в суспільному житті можна ігнорувати, проте, УНІАН все ж користувалась повагою, як одна з найкращих інформаційних агенцій країни.

Цей дивний коментар я сприйняв як непорозуміння – ну взяли на роботу неосвіченого стажера вести стрічку в соціальних мережах, не прослідкували за дотриманням елементарних етичних норм. Хто без гріха? Тому про цей випадок я повідомив редакцію сайту з проханням вжити заходів і дотримуватися мінімальних стандартів. Але якби історія закінчилась на цьому.

За декілька годин на Телеграм-каналі агенції з’явилось наступне повідомлення:

«Тут один наш благодарный читатель был настолько возмущен постом про львовские “скрепы”, что накатал нам в редакцию целое письмо с требованием принять меры. Мы подумали и решили ответить».

А далі посилання на статтю, яка засвідчила: непрофесіоналізм та неетичність – це не непорозуміння в редакції, а ціла редакційна політика УНІАН.

Автор (_ка? _киня? _кеса?) назвала статтю «Скрєпи з нашого боку порєбріка», в ній вона продовжила висловлювати своє обурення фактом існування в Україні релігійних громад, які мають нахабство займати активну громадську позицію і висувати якісь гасла, відповідно до свого світобачення.

Треба віддати належне, що сама ж автор (_потрібне фемінітивне закінчення дописати) визнає, що принципів терпимості, які проголошує базовими для європейської системи цінностей, вона не дотримується. Але, очевидно, чомусь, в цьому конкретному випадку це можна проігнорувати.

«І, звісно, кращою реакцією на не зовсім толерантні, середньовічні лозунги деяких наших співгромадян, була б демонстрація цієї самої толерантності стосовно них самих. Однак – якось у нас не виходить».

Отже, починається стаття з розповіді про всеукраїнську ходу на захист сімейних цінностей, яку автор (пробачте, щоразу про фемінітиви нагадувати втомлюсь) чомусь наділила статусом «так звана». І одразу ж приписала їй патронат УГКЦ, чим продемонструвала свої здібності в галузі «фактчекінгу», адже, як я вже зазначив, організатором ходи є ВРЦіРО.

Далі фокус перемикається безпосередньо на ходу у Львові та об’єкти нищівної критики – гасла заходу. І першим пунктом визначення того, що людина зневажає Європу і впадає в «скрєпні» обійми російської тундри, є переконання, що повноцінна родина складається з матері, батька та дітей.

«…благу ідею заходу, який пропагував сімейні цінності, безповоротно зіпсували лозунги учасників ходи, адже центральними стали транспаранти, де усіляко акцентувалася увага на тому, що кожна родина, яка не складається з традиційних «тата-мами-кількох діточок», є неповноцінною і нездоровою».

Отже, наголошувати на тому, що родина без матері чи без батька або ж без дітей є неповною – це наша перепустка в світ нецивілізованих дикунів. Запам’ятали, йдемо далі.

Далі під удар потрапив транспарант з дивним написом «гендер = гомосексуалізм». Про джерело і причини появи цього витвору ми ще згадаємо, але цікавою і вартою уваги є мотиваційна частина цього пункту.

«Взагалі, науковою мовою гендер, від англійського gender – «стать», визначають як соціально-біологічну характеристику, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей. Простими словами, гендерна стать людини визначається роллю, яку вона виконує в суспільстві, а не її біологічними характеристиками. А тому хочеться зрозуміти – що поганого в понятті гендер?»

Так от. Власне науковість поняття «гендер» – це дискусійне питання і дискусія ця проходить досить жваво в межах інтелектуальних спільнот західної ойкумени, знавцем якої бажає себе показати автор статті. Наразі ж теорію (теорію!) про гендерні ролі, їх несталість і природність цих явищ подати доконаним фактом всіляко намагаються в рамках ідеологізованої доктрини.

І от вкотре в нашій історії виявляється, що ваша незгода з певними сумнівними ідеологічними твердженнями перетворює вас на людину другого сорту.

Але цікаво тут ще й інше. Транспарант з вищезгаданим гаслом «гендер = гомосексуалізм» принесли з собою на ходу представники відомої на заході країни секти «догналітів». Сама їх участь в ході була названа організаторами провокацією, як і всі їхні – досить сумнівні – гасла. Проте заглиблюватись в суть подій – це нижче за журналістські стандарти нашого автора (і невже всієї агенції УНІАН?), а тому новини пишуться в форматі «побачив фотографію в Інтернеті – написав кумедний коментар».

Ще одним приводом для обурення стала позиція релігійних громад щодо уроків сексуального виховання в школах. Автор – і тут, звісно, не погодитись важко – переймається низьким рівнем сексуальної освіти українців. А тому опонування ініціативам щодо сексуального виховання в школах видається їй майже злочинним.

Але і тут автор, звісно ж, не мала жодного бажання і не бачила жодного змісту в тому, щоб спробувати розібратись в причинах такої позиції учасників ходи, безапеляційно записавши їх до лав закомплексованих невігласів.

А якби ж тільки в обов’язки журналіста входило спробувати розібратись в суті питання. Якби ж перед написанням повчань про європейськість та цивілізованість, вона мала змогу ознайомитись з позицією та діяльністю релігійних громад. От тоді автор, можливо, відкрила б для себе шокуючий факт.

Чи не найактивнішими прихильниками та поборниками сексуального виховання в Україні є релігійні громади. Насамперед саме католицькі. В рамках передшлюбної підготовки, в рамках соціального служіння церкви, в рамках різного роду ініціатив, що виходять за межі релігійної громади – в співпраці з місцевими органами влади, активісти, лектори і небайдужі люди докладають власні ресурси і зусилля для підняття рівня сексуальної освіти українців, зокрема й молоді.

Чому ж проти уроків сексуального виховання в школах? Самодостатні релігійні громади (які, до слова, і є повноцінним елементом громадянського суспільства, на відміну від різного роду професійних активістів та фейсбучних флешмоберів) протягом десятиліть ідеологічного тоталітаризму навчились не довіряти такі питання установам, де ідеології може бути більше ніж просвіти.

Спитаєте – звідки переконання, що уроки в школі матимуть ідеологічний підтекст? А звідки в автора статті таке безапеляційне переконання в істинності гендерних теорій? Ні, експериментувати з «психологічною статтю» та давати майданчик для про-абортивних лекцій в державних школах люди з переконаннями не хочуть. Дикуни, еге ж?

Загалом, «гендерний хайп», який останніми роками охопив вузькі кола любителів веселкових аватарок у соціальних мережах – це явище тимчасове. Як мода на вуса в 80-ті або ж мішкуватий одяг в 90-ті. Пройде час – і всі ці фантастичні теорії ми згадуватимемо зі сміхом. Проте, коли ваше критичне мислення атрофується через переконаність у тому, що мінливі ідеологічні теорії – стала істина, ви дуже ризикуєте не просто виставити себе посміховиськом, але й зазнати суттєвих репутаційних втрат.

Зі згаданою статтею ви можете ознайомитись за посиланням: https://www.unian.ua/society/10141100-skryepi-z-nashogo-boku-poryebrika.html

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!