Чи можуть громадяни самостійно протидіяти антисуспільним силам?

Традиційна доктрина вчить, що християнин може вдаватися до самозахисту або захисту сторонніх осіб, яким безпосередньо загрожує небезпека, але в цілому карати злочинців має держава. Але що робити, якщо держава настільки відійшла від істин Об’явлення, природного закону і просто здорового глузду, що відверто толерує масштабне зло?

Таке толерування може бути двояким. За певних умов держава визнає слушність покарання зла на юридичному рівні, але її репресивні органи корумповані і не протистоять цьому злу. Наприклад, поліція може покривати діяльність наркоторговців. З іншого боку, держава все частіше захищає зло на законодавчому рівні, використовуючи для цього захисту свій репресивний апарат.

Розглянемо випадок проведення публічних акцій, що суперечать природному закону і спільному благу, — мітинг якоїсь антиукраїнської політичної сили або гей-парад. Обидві акції відбуваються в межах чинного законодавства, у відповідності до закріпленої у нім свободи мирних зібрань. Те, що законодавці не унеможливили діяльність антиукраїнських сил, є їхньою величезною провиною. Бунтівниками проти спільного блага є законотворці та чиновники, які належать до цих сил або їм сприяють. Величезну провину мають ті політики, які сприяють впровадженню ЛГБТ-ідеології. Попри все це, і мітинг антиукраїнської політичної сили, і гей-парад відбуваються в межах чинного законодавства і можуть користуватися захистом поліції. Невже порядні громадяни позбавлені морального права зірвати ці акції, вдаючись, у тому числі, до застосування сили? Вочевидь, ні. З точки зору чинних юридичних норм вони здійснять правопорушення. Але з релігійної точки зору вони порушать лише псевдозакон, юридичну норму, яка не має для християнина зобов’язуючої сили. Надамо слово св. Томі Аквінському: “Будь-який людський закон правосудний настільки, наскільки він, виходячи з природного закону, носить характер природного закону. Але якщо він у кожній своїй частині є відхиленням від природного закону, то він уже не закон, а спотворення закону (Сума теології, II-I,95,2).

Якщо юридичні норми, спираючись на ідею свободи мирних зібрань, дозволяють існувати антисуспільним, аморальним і загрозливим явищам, вони є спотворенням закону у тій своїй частині, де вони дозволяють існувати саме цим явищам (натомість в інших випадках вони можуть бути цілком чинними).

Одначе проблема тут не обмежується питанням виконання чи невиконання закону, що не має сили. Суттю ситуації є те, що державна влада відмовляється виконувати те, до чого покликана, — стримувати зло. Тією мірою, якою вона відмовляється це робити, вона перестає бути владою, “месником у гніві злочинцеві”. Відтак виникає момент анархії. А для підтримки належних умов життя суспільства потрібно, аби влада здійснювалася. Тому, якщо немає можливості змінити політичний режим на кращий, заслуговують похвали зусилля громадян, які самотужки стримують зло. Вони в такому випадку легітимно беруть на себе частину повноважень держави. Своїми рішучими діями вони реалізовують один із вимірів сутності влади.

(За матеріалами книжки І. Загребельного “Апостольство меча. Християнство і застосування сили”)

Катехон

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!