Наступна республіка: Новий правий рух. Принципи радикального реалізму

Націоналізм – це все що є хорошого в України в політичному плані. Єдине, що малює політичну перспективу не в похмурих барвах.

Сучасний політичний націоналізм росте і розвивається разом з першим поколінням, що виросло в незалежній Україні. Воно не мало політичної традиції, працюючих соціальних ліфтів, а тому розвивалось у вуличних умовах. Без формальностей, з надлишком романтизму, з браком освіти, з перехилом в сторону радикалізму.

Політичний націоналізм в Україні переживав всі метаморфози разом з його юними носіями – від сентиментального ура-патріотизму, до радикальної бандерівщини, залізного націонал-соціалізму, романтичного фашизму, метафізичного традиціоналізму і, що стало особливо помітно в останні роки, поміркованого, але принципового консерватизму. Діти виросли.

Не дивлячись на всю свою не респектабельність, на цей свій вуличний характер, націоналізм єдиний завжди зберігав тісний зв’язок з українською реальністю. Бо був безпосереднім її продуктом, відповіддю молодого покоління на неї. На відміну від бутафорних навколопарламентських політичних сил, від яких несло комсомольщиною чи різного роду молодіжних громадсько-політичних ініціатив, які зазвичай є нічим більшим, ніж продовженням ігор в шкільне самоврядування.

Після революції націоналісти розгубились. Виключно в політичному плані, звісно. Про це було сказано багато слів, в тому числі і на сторінках нашої спільноти. Але мова зараз не про причини політичних невдач української правиці. Мова про те, що Україні більше немає на кого сподіватись крім як на націоналістів.

Існуючій політичній еліті потрібна альтернатива – це факт. Самопоміч, друзі Саакашвілі, ДемАльсн і інші прогресивні борці з корупцією за гранти Сороса – не альтернатива. І це теж факт.

Західний світ відкидає ліволіберальні принципи, породжені соціал-демократичними силами. А разом з ними відкладає на задній план свої глобалістичні принципи відданості міжнародним зобов’язанням. Ніхто не захищатиме українську демократію. І це ще один привід націоналістам сказати своє слово. Розраховувати можна лише на себе.

Та перш за все нам треба подорослішати остаточно. Нам треба погодитись на загальні принципи, які ляжуть в основу нової української політики. І ми бачимо їх такими:

1. Націоналізм. В найширшому сенсі це саме те, що тримає український народ разом. Бажання будувати своє життя з тими, з ким маєш спільну культуру, спільну мову, спільну ментальність. Нація – це природна межа, якою ми визначаємо хто є нашими ближніми.

2. Капіталізм. Добробут людини – це справа самої людини. Кожен має право на власність, на працю і на плоди цієї праці. Тому вільним економічним стосункам немає альтернативи.

3. Республіканство. Нації потрібна сильна держава. Сильною та ефективною може бути лише та організація, яка чітко усвідомлює свої цілі. А отже сильна держава має бути обмеженою конкретними функціями. Ці функції визначає нація – громадяни, для яких держава – це спільна справа. Республіканство – це політичний вияв націоналізму.

4. Християнство. Сильна держава не може і не повинна опікуватись всіма сферами суспільного життя. А тому суспільству, яке будує республіку, необхідна міцна основа. Християнська традиція – чи не найцінніший скарб, що був дарований нашій нації за всю її історію. Жодна релігія не має носити статус державної, але ми – громадяни, націоналісти, республіканці – маємо право і обов’язок будувати своє життя і взаємини, згідно з власними переконаннями і власною вірою.

Наші принципи ми маємо донести до громадян. До дійсно широких кіл виборців – не до протестного електорату, не до користувачів Фейсбуку, а саме до широких електоральних кіл. Націоналізм не має права обмежуватись ані дрібним політичним активізмом, ані елітарним академізмом, ані історичною сентиментальністю, як це часто з ним бувало.

Нам треба взяти до уваги успіхи західних правих і осягнути для себе явище правого популізму. Прості тези, які сягають серця виборця, простого громадянина. Звичайно ж, при цьому необхідно уникнути спокуси впасти в класичний тимошенківсько-ляшківський популізм.

Очевидно, що тези, якими оперують західні праві не придатні до української політики. Адже нам не загрожує міграційна криза, ми не є об’єктом терору радикальних ісламістів, а тези які апелюють до колишніх прав та величі («Take back control», «Make America great again») це в принципі не про Україну.

Натомість праві мають звернутись до українських громадян з тезами радикального реалізму. Сказати правду про те, що ніхто про них не потурбується – ні держава, ні міжнародна спільнота. Розраховуй лише на себе!

• Жодні державні інститути не подбають про вас в дитинстві, не попіклуються в старості, не стануть на допомогу в скрутні моменти так, як це зробить ваша родина. Тому родина – найважливіша суспільна цінність.

• Жоден орган не гарантує вашої безпеки, якщо ви самі не можете про неї подбати. Право на самозахист надважлвие і невід’ємне.

• Державні органи влади не є ні легітимними, ні ефективними, якщо ви – громадяни – не маєте на них безпосереднього впливу. Всі рішення, які можуть прийматися на місцях – мають прийматися на місцях. Це єдиний спосіб, в який держава може ефективно функціонувати.

• Все вище перераховане – це наш спосіб життя, про який ми, громадяни, домовляємось між собою. І ніхто з-за кордону не має права нам диктувати яким наш спосіб життя має бути. Одна з найважливіших функцій держави – охороняти наш спосіб життя від зовнішніх загроз. І ніхто крім нас самих наш спосіб життя не захистить.

Чи зможемо ми донести ці тези до наших громадян? Чи зможемо організувати їх реалізацію? Все залежить тільки від нас. Нам більше немає на кого розраховувати.

Віталій Нелепов, «Наступна республіка»

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!