Постмодернізм і культурний марксизм

Коли на сцені з’явилися постмодерністи, всі вони були марксистами. Але вони не могли більше називатися марксистами, оскільки наприкінці 1960-х ніхто не міг називатися марксистом і вважати себе людиною. І вони почали маніпулювати – замість протиставлення пролетаріяту та буржуазії, вони почали протиставляти “пригноблюваних” та “пригноблювачів”. І це відкрило широкий шлях для визначення будь-яких груп “пригноблюваними” та “пригноблювачами”, в залежності від наративу. Ішлося вже не про економіку, ішлося про владу. І саме тому постмодерністи такі небезпечні. Якщо ви дискутуєте з кимось, хто не вірить ні у що, крім влади, така особа намагатиметься застосувати щодо вас всю наявну владу. Бо як інакше? Для постмодерніста не існує логіки, не існує дослідження, не існує перемовин, дискусії, діалогу, пошуку істини – сама лише влада.

Дерріда піддав критиці “логоцентризм”, особистість, як найвищу цінність. Особистості постмодернізм протиставляє колективізм. Постмодерністів не хвилює, хто ви – їх хвилює лише ваша групова ідентичність. Користуючись груповою ідентичністю, суспільство можно безкінечно ділити на антагоністичні групи “пригноблювачів” та “пригноблюваних”.

Ось яким чином ви тлумачитиме книжку, якщо ви є постмодерністом – ви не читатиме її для того, щоб скористатися знанням для свого повсякдення, – це вважається застарілим. Новим підходом є при читанні книги визначати, чиї інтереси (соціяльну владу) ця книга репрезентує. Тобто ви визначаєте, хто в ній є гегемоном влади (супрематистом) – автор, персонаж, хтось інший.

Не існує різниці між дискримінацією (розрізненням) та мисленням. Це одне й те саме. Проблема не у дискримінації, а у несправедливій дискримінації – а це зовсім інша річ. Коли ви висуваєте професійні кваліфікаційні критерії для виконання певної роботи, ви тим самим здійснюєте дискримінацію недостатньо кваліфікованих, дискримінацію за досвідом, талантом, можливостями, тощо. Це справедлива дискримінація. Але постмодернізм відкидає її, ведучи до нігілізму, коли стверджується що не існує різниці між особистісними талантами, здібностями людей, між їхньою поведінкою. Це рецепт хаосу та руїни. Постмодернізм, відкидаючи індивідуальність, тим самим відкидає й індивідуальне розрізнення (дискримінацію), проголошуючи групову ідентичність – наприклад, всі негри (азіяти, іранці, сирійці, жінки, гомосексуалісти, психічно хворі, тощо) “заслуговують” на певну квоту (рівне представництво) не зважаючи на свої особисті здібності, бо розрізнення індивідуальних здібностей є дискримінацією. Тому, кажуть постмодерністи, будемо вважати що всі негри (азіяти, іранці, сирійці, жінки, гомосексуалісти, психічно хворі, тощо) є однаковими, що вони визначаються своєю груповою ідентичністю. Хоча раніше подібний підхід назвали б расизмом.

Те, що радикальні постмодерністи проголошують своєю метою, не має нічого спільного з їхньою справжньою метою. Їхньою метою є не рівність, не терпимість, не співчуття – зовсім ні. Їхня мета – влада. І вони використовують всю свою мову співчуття “пригноблюваним”, все своє позерство, для маскування прагнення влади. Бо для постмодерніста не існує нічого, крім влади. Таке вже було в 20 сторіччі в СССР, але, на жаль, цього не пам’ятають або не хочуть пам’ятати.

Штучна рівність, зрівнялівка, придушує все. В першу чергу, вона придушує свободу слова. Постмодерністи не дебатують, вони не вірять у дебати – вони вірять лише у владу. Їх незначна меншість, вони не дебатують і вони надзвичайно боягузливі – якщо їм протистояти, вони тікають. Тому потрібно протистояти їм зараз, доки вони не перебрали владу. Якщо вам не подобається політика вашої компанії, уряду, і ви чекаєте, ймовірність того, що ви станете ще більш незадоволеним, надзвичайно висока. Якщо ви одразу висловите своє незадоволення, ви ризикуватимете, але якщо ви висловитесь, не станете вибачатися, не пом’якшите своїх слів і триматимете свою позицію – ви не програєте. Або ви можете вичікувати, доки ситуація не погіршиться, а ви не станете слабшим і не програєте.

Якщо хтось говорить вам (про СССР, Венесуелу, Кубу, Китай, КНДР, тощо), що це не справжній комунізм – це означає наступне: “я настільки нарцисичний та зарозумілий, настільки впевнений в правоті своєї ідеології, що якщо б я був комуністичним диктатором, то утопія б утілилася в життя”. Така особа вважає, що якщо б вона була Сталіним, не було б стільки крові. Такий собі “хороший Сталін”. Але як щодо “поганого Сталіна”, який швидко з’явиться і вб’є вас? Тому таких осіб і звуть “корисними ідіотами”, і саме тому Сталін знищив “стару гвардію”.

Джордан Бернт Пітерсон

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!