Сирійське питання: якою має бути позиція України

Загострення ситуації з Сирією викликало шквал роздумів, прогнозів та емоцій. Останніх було мабуть найбільше. З огляду на роль у сирійському конфлікті Росії, Україна не стала винятком. Реакції на різкі кроки Заходу були відмінними: від радісних очікувань, що Росію нарешті “поставлять на місце”, до побоювань щодо початку Третьої світової війни і ледве не Армагеддону.

На тлі дуже емоційних реакцій не буде зайвим уточнити ряд важливих моментів. Звісно ж, нас передусім цікавить, як ситуація з Сирією пов’язана з нашими національними інтересами. Але за нагоди звернемо увагу на декілька інших питань.

Перше питання, яке нас цікавить – мотиви, якими керуються США Звісно, те, що позиція Вашингтону стосовно Сирії стала більш жорсткою, певною мірою пов’язано зі зростанням напруги у його відносинах із Москвою. Але головною причиною активності США на Близькому Сході все ж варто вважати сильну проізраїльську позицію нинішнього Білого Дому.

США традиційно виступає покровителем Ізраїлю. Причому інтенсивність цього покровительства зростає саме під час перебування при владі республіканців і підтримується значною частиною американської правиці (хоч серед неї є і люди, які критично налаштовані стосовно проізраїльської політики). Проізраїльські симпатії частини американських консерваторів – це окреме складне питання. Серед витоків такої позиції – особливості есхатологічних поглядів окремих протестантських конфесій. Трамп, з одного боку, відповідає на запити проізраїльськи налаштованих консерваторів. З іншого боку, безперечним фактом є наявність у його оточенні сильного проізраїльського лобі. Ізраїль ворогує із ісламським світом у цілому. Шиїти для нього є не меншими ворогами, ніж сунітські джихадисти (а то й більшими). Тож остаточне знищення режиму Асада, суттєве послаблення “Хезболли”, а також удар по позиціях Ірану є для Тель-Авіву досить вигідним.

Друге цікаве питання – характер ставлення до подій у Сирії з боку європейських правих сил. Переважно європейські націоналісти підтримують Асада. І аж ніяк не тому, що вони “проросійські”. Хтось буде здивований, але світ не обертається навколо Росії. Тим більше, серед тих, хто підтримує Асада, є сили з чіткою проукраїнською позицією (та ж італійська “CasaPound”). Можливо, такі симпатії є дещо романтичні, але для багатьох європейських націоналістів режим Асада – це, насамперед, щит перед ісламізмом як політичним і етнічним викликом.

Для частини європейських правих певну роль відіграє і релігійний чинник. Режим Асада забезпечував у Сирії міжконфесійний мир, у тому числі свободу, безпеку і процвітання тамтешнім християнам. Натомість антиасадівські сили на практиці відзначаються антихристиянським терором. Так звана “демократична опозиція” у цьому відношенні мало чим відрізняється від головорізів із ІДІЛу. Навіть якщо не бути практикуючим християнином, для європейців є природним вболівати за сирійських християн у силу їхньої культурної долученості до Західної цивілізації. Особливо вестернізованими є тамтешні католики (мелькіти і мароніти). Тож не дивно, що дехто з європейських націоналістів їде до Сирії добровольцем і вступає до християнських військових формувань.

Ідеалізувати Асада просто безглуздо. Так само безглуздо зображувати асадівську армію як таку, що воює у білих рукавичках. Але факти залишаються фактами. По-перше, антиасадівські сили вчинили не менше злочинів, ніж урядова армія По-друге, ці сили ворожі Західній цивілізації. Росію, звісно ж, мотивує до участі у конфлікті на асадівському боці аж ніяк не захист християнства чи Заходу, а звичайні прагматичні інтереси. Та це вже інша історія

Якщо говорити коротко, українцям сьогодні немає особливого сенсу емоційно вболівати за жодну зі сторін конфлікту. Тим не менше, якщо виходити з макіавелістських засад, загострення ситуації з Сирією може бути нам вигідним.

Передусім нам вигідне наростання конфронтації між Росією та США Особливо з огляду на те, що цього разу США вдалося створити альянс із європейськими державами. По-друге, нам вигідне встрягання Росії у близькосхідний конфлікт, розтрачання нею своїх фінансових і військових ресурсів.

Але тут існує одне велике АЛЕ. Військові невдачі Росії у Сирії принесуть нам значну користь тоді і тільки тоді, коли сама українська влада буде налаштована на військове вирішення питання окупованих територій. Якщо влада не демонструватиме таких прагнень, кожна масштабна російська поразка буде проходити для нас майже “вхолосту”.

Якщо коротко підсумувати сказане, ситуація з Сирією показує, що світ далеко не чорно-білий. Він не складається із “хороших” та “поганих”, із “друзів” та “ворогів”. Світ дуже складний, й утвердити свої інтереси у ньому можуть лиш ті, хто не впадає у наївність, демонструє політичний реалізм і тверду позицію. Допоки ми не отримаємо владу з такими якостями, для нас не нестимуть суттєвої користі і більш однозначні ситуації, ніж сирійська.

Петро Климчук

АЗОВ.ПРЕС

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!