До річниці АТО

Це сталося
Ми говорили про це трохи що не від 1991 року – нас не слухали, нас не хотіли слухати, наші слова дратували, адже їм подобалися єльцин, єгор гайдар та лікар-венеролог з Андріївського узвозу
Вони вважали нас западенцями та прибульцями – хоча ми мешкали на околицях мегаполисів та у тих резерваціях серед міста, де ще лишалася приватна забудова, з діда-прадіда
Ми співали сумних пісень коло багатть під час карпатських та волинських вишколів – вони не знали цих пісень, “из украинского” вони слухали лише манірних напівхлопців з ОЕ, зараз вони вчать ці пісні та співають коло багатть на Фронті, ввічливі, кацапомовні, колись офісні, колись пихаті яппі
Ми вчилися стріляти, ми  вчилися долати смуги перешкод, ми вчилися знимати вартових, ми вчилися виготовляти вибухівку, та збирати-розбирати Калаш – над нами сміялися, нас вважали мало не божевільними та небезпечними, спецслужби брали нас “на олівець”, нас викликали на співбесіди, нас звільняли з роботи, в нас робили обшуки, вони вели щоденники у соцмережах, коли ми працювали вантажниками та санитaрами у трупарнях,  вони викладали у соцмережах паризько-стамбульські селфі, коли ми міряли кроками тюремні камери
Ми досліджували найтемніші та найкривавіші часи нашої історії – вони її не знали й не хотіли знати, їх нудило від ОУНівських привітаннь та від чорних футболок з криваво-багряним Тризубом
Найосвіченіші з нас цитували Клена та Зерова, найосвіченіші з них дрочили на рудого жида-нобелівця та на того ж таки лікаря-венеролога з узвозу
Їх смішили українські слова, вишиті сорочки, козацьки зачіски, вони солоно та похабно жартували над відзначеннями  голодоморовських річниць, ми були киянами, вони були киевлянами
У  2014  наша історія, наші пісні, наші привітання, наше письменство, наші вишколи стали частиною загальної реальності, почалося АТО і вони крізь добре зчеплені зуби мусили прийняти наш ритм буття
З річницею…

Gorlohvat

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!