Боязнь страху

Іноді складається враження, що найгіршим президентам минулого століття належать найвизначніші цитати. Слова Кеннеді “Не питайте, що країна може зробити для вас” і Рузвельта “Єдине, чого треба боятися – це сам страх” врізались у суспільну свідомість набагато глибше, ніж так звані “американські права”.

Коли заходить мова про імміграцію чи расові відмінності, нас часто звинувачують у тому, що ми боїмося ту чи іншу етнічну групу. В одних із дебатів щодо мусульманського питання у Європі, мій співрозмовник десять разів запитав мене, чи я “боюся мусульман”. Подібні твердження застосовують проти нас у журналах та газетах, на телебаченні. Якщо пошукати в Інтернеті “страхи правих” або “боязні правих” може здатися, що ми є втіленням усіх страхів, постійними жертвами невротичної внутрішньої паніки.

Використання таких слів є цікавою тактикою. Їх вживають настільки часто, що починає здаватися, що це дійсно ефективно. Але чому?
Давайте розбиремо питання “Ви боїтеся мусульман/ чорношкірих / євреїв?” Перш за все, ця риторика апелює до нашої кращої сутності. Звичайно, я не маю на увазі “альтруїзм” чи “благодійність”. Я маю на увазі скоріше нашу любов до відваги. Загальновідомо, що людина не повинна відчувати ніякого страху. Навіть якщо відчуває, то повинна оволодіти ним силою своєї волі. Поступитися страху малодушно. Отже, коли хтось запитує: “Ви боїтеся мусульман / чорношкірих / євреїв?”, природньо для нормальної людини заперечувати це. Звичайно, ми не боїмося цих людей! Чому, чого у світі ми можемо боятися?

Це почесно, але цього не помічають. Страх за своєю сутністю є двозначним: іноді він узгоджується із здоровим глуздом, а іноді й ні. Ніхто не буде стверджувати, що малодушно вагатися, перш ніж зайти в клітку до грізлі, або поплавати з акулами. Коли ти уявляєш як падаєш із десятиповерхового будинку і тебе проймає страх – це лише вияв природного інстинкту самозбереження. Будь-кому, хто буде стверджувати, що зважати на цей інстинкт – це прояв слабкості, запропонуйте з’їсти перший ліпший гриб, який він знайде.

Те, що дійсно недостойно, – це не сам страх, а наше жалюгідне і ірраціональне підпорядкування страху. Так само ганебно безумовно підкорятися “страху перед страхом” — механічно відповідати на питання, на зразок тих, про які йшлося вище. Насправді, у цьому випадку страх надзвичайно виправданий, оскільки збільшення вбивств та згвалтувань у Європі відбувається саме через імміграцію мусульман. На вищому рівні наш страх виправданий уявою про той день, коли наші західні нації більше не будуть належати до західних етнічних груп, а будуть керуватися як законом шаріату, так і законом джунглів. По правді кажучи, лише чесна, справедлива людина уникає того, що шкодить їй чи її житлу. Буває також страх, що є почесним.

Звичайно, це ігнорують ті, хто не сприймає “страх” як такий. Вони говорять, що страх є винятково негативною силою, наслідком або навіть виразом сліпої ненависті. Однак це неправильно. Весь страх – це страх втратити щось, будь то власність, кохана людина, психічне, емоційне або фізичне благополуччя, або своє життя. Страх – похідне поняття; воно залежить від попередніх цінностей; страх є негативним виразом чисто позитивної сили.

Що ж у такому разі боїться втратити ксенофоб? Це очевидно: що він боїться втратити, що він хоче зберегти, – це його культура, його традиції, спадщина, мова, його особистість; його страх перед іншими народами є лише продовженням його любові до свого народу та його шляхів. У такому випадку стає зрозумілим, чому саме є достойною та людина, у якої наявний здоровий процент ксенофобії. Як і будь-яка людська якість, вона може мати відхилення як в один так і в інший бік. Справді, здоровий рівень страху тут вказує на нормальну любов до свого суспільства, тотальна відсутність страху вказує на незвичну самозневагу чи ненависть до себе.

У питаннях на зразок такого як “Ви боїтеся такої чи такої групи?”, є приховане звинувачення в тому, що наш страх ірраціональний, що це тваринні прояви нашої нижчої природи. Наші опоненти хотіли б наголосити, що найменший вияв “страху перед іншим” – це абсолютно ірраціональна параноя.

Давайте подивимось на сучасні терміни, які закінчуються на – фобія. Ксенофобія, ісламофобія, гомофобія. Оскільки ідея “фобії” виникла спочатку в психіатрії та психоаналізі, то страх, що мав на увазі ці “фобійські” терміни, за визначенням є ірраціональним. У цьому їхня сила; і це також є причиною того, що, наприклад, зневажливе застосування “ксенофілія”, навпаки, зробило його більш значущим. Краще вчитися в американських солдат часів революції, які розуміли, що їх зневажливо називали янкі, прийняли цей термін як власне прізвисько, і таким чином нейтралізували його.

Давайте краще з гордістю називати себе цими словами і використовувати їх проти наших критиків, щоб вони і близько не розуміли, що таке ксенофобія. У своєму жалюгідному “страху перед страхом” вони суперечать жадібності сучасності.

У більш благородному віці “ксенофобією” або “страхом перед іншим” називали любов до себе.

Джон Брюс Леонард, Altright

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!