Петро Климчук: Нормандське божевілля триває

19 березня на офіційному сайті Президента була опублікована “Заява Президента України у зв’язку із проведенням окупаційною адміністрацією т.зв. виборів в тимчасово окупованому Криму”. А вже 29 березня на цьому ж сайті з’явилися такі слова: “Лідери країн Нормандської четвірки підтверджують їхню відданість імплементації Мінських домовленостей у всіх її вимірах”.

Спершу Порошенко вказує на незаконність псевдовиборів, проведених російськими окупантами на українському півострові. А потім робить спільну заяву разом із президентом РФ Владіміром Путіним. Якось не дуже послідовно. Втім, послідовність і логічність у питанні окупованих територій – це не те, чого варто очікувати від Порошенка.

Обрання так званого “нормандського формату” переговорів було дуже невдалим з точки зору українських інтересів. Адже цей формат концентрується на питанні замороження конфлікту на Донбасі і практично ігнорує факт російської окупації Криму.

Більше того, у переговорах, у яких бере участь Україна Росія офіційно не розглядається як агресор і позиціонується просто як зацікавлена сторона, що прагне допомогти вирішити “громадянське протистояння” на Донбасі. Всі прекрасно розуміють, що Росія не лише окупувала Крим але й здійснила гібридну агресію у формі утворення псевдореспублік на сході України. Тим не менше, мовою документів Україна бачить у Росії “миротворця”.

Про “успішність” обраного Порошенком (чи, точніше, нав’язаного Україні) формату переговорів свідчить хоча б той факт, що цей формат, а також його напрацювання неодноразово отримували критичні оцінки з боку очільників інших держав, зацікавлених у протидії російським посяганням. У тому числі через ігнорування кримської проблеми. Виходить, Литва та Польща більше зацікавлені у протидії Москві, ніж сама Україна

Порошенко дуже любить пафосні заяви. Але на практиці його “гібридна протидія агресії” збиває з пантелику кожного, хто не розпрощався з логічними засадами мислення. Чого лиш варта нещодавня історія з російськими дипломатами. Те, що Україна їх вислала, це, звісно, добре. Але виходить, що останні чотири роки не було ні окупації Криму, ні участі Росії у війні на Донбасі. Не існувало жодних приводів для розриву дипломатичних стосунків із Росією чи хоча б менш серйозних жестів. Україна вислала дипломатів тільки в знак солідарності з Великою Британією. Принаймні, так це виглядає збоку.

Божевілля триває до сьогодні. Порошенко робить заяви по Криму і, водночас, продовжує підтримувати формат, який зовсім не зачіпає кримське питання. Україна і далі виглядає на міжнародній арені як держава, неспроможна послідовно захищати свої інтереси. І поки Порошенко не піде з Банкової, ситуація, вочевидь, не зміниться.

azov.press

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!