Мистецтво перевзуватись у повітрі: як змінювалась позиція України щодо дипломатів РФ

Європу лихоманить. Отруєння екс-співробітника ГРУ Сергія Скрипаля викликало бурхливу реакцію європейських країн та офіційного Вашингтона. Спільними зусиллями західний світ завдав відчутного дипломатичного удару Російській Федерації – імовірного замовника замаху на колишнього шпигуна. Протягом доби було оголошено про видворення 114 російських дипломатів з території Європи, США й Канади. Долучилась до міжнародної акції й Україна.Через 4 роки після прямої агресії Москви в Криму та на сході країни.

Суперечки щодо розриву дипломатичних відносин з агресором точаться з березня 2014 року. Попри деякі позитивні зрушення, проблема залишається не вирішеною досі. В Україні продовжують працювати російські дипломатичні установи, культурні центри. Йде жвава торгівля, функціонує транспортне сполучення.

Між тим віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко докладно пояснила: Україні не вигідно розривати дипломатичні стосунки з Росією. Мовляв, посла північного сусіда в Києві вже давно немає. Працює кілька дрібних дипломатів та консули. І головне. Видворення дипломатів погіршить становище українських політв’язнів, які гниють у російських тюрмах. «Висилка російських консулів викличе висилку українських консулів – й наші політв‘язні в РФ залишаться сам на сам з Мордором, без шансу бодай раз на кілька місяців побачити українського представника, відчути мінімальну підтримку. Ви правда цього хочете? Чи запитаємо в мами Клиха, дружини Карпюка, родини Сущенка і Гриба, інших наших заручників?» – риторично зазначає політик, а за сумісництвом – представник України на переговорах у Мінську.

Ну ось нарешті нашій владі і політичні бранці стали у нагоді. Місяцями про них не згадують. На відміну від багатомісячної епопеї з визволенням Надії Савченко А тут знадобились. От чому не можна сваритись із Росією. Не через спільні бізнес-відносини російських та українських фінансових структур, не через збільшення товарообігу з країною-агресором, не через особисті приязні стосунки впливових українських політиків з представниками російських еліт. Ні. Держава переймається лише інтересами бранців.

Ну нібито все пояснили. Гаразд. Та вже за день президент Петро Порошенко радо рапортує: Україна в дусі солідарності з нашими британськими партнерами та трансатлантичними союзниками, та в координації з країнами ЄС, ухвалила рішення про видворення з української території 13 російських дипломатів із тих небагатьох, що залишилися». І віце-спікер пані Ірина радо доповнила слова гаранта. «Чи підтримаю я це рішення президента, МЗС, відповідних силових структур? Абсолютно й беззаперечно! Чи вважаю правильним це рішення? Звичайно, це правильне і своєчасне рішення» – заявила політик. Так. Стоп. А як же бранці? Хто захищатиме їхні права коли Москва у відповідь відішле з країни наших дипломатів? На щастя, у нас є знов та ж сама Геращенко. Вона вже пояснила, надавши «відповідь для зрадофілів». Все дуже просто. «Ті кілька українських консулів, які залишаться працювати в сусідній країні, будуть ретельно і відповідально виконувати свої обов’язки й допомагати українцям в біді, зокрема й відвідувати наших політв’язнів». І взагалі «звільнення політв‘язнів Кремля ніяк не залежить від консулів, а виключно від Путіна». Ось такий майстер-клас перевзування в повітрі від професійного політика. Завіса.

Загалом серйозно коментувати українську дипломатію та політику – справа невдячна. Та все ж виникає кілька питань. Чому Україна спершу відмовилася вислати російських дипломатів, мотивуючи питанням захисту інтересів політв’язнів, а потім погодилась? Чому високопосадовці декларують в обличчя українцям можливі ризики, пов’язані з вищевказаним кроком, а наступного дня стверджують про їх відсутність? І нарешті, далеко не останнє, але надто кричуще. Чому наша держава здатна ігнорувати загибель 11 тисяч українців і змовчати? Чому країна, чия земля рясно вкрита хрестами від Ужгорода до Луганська, вперто відмовлялась вживати дипломатичні заходи проти агресора? Невже це ми маємо солідаризуватися з Лондоном чи Вашингтоном? Не навпаки? Усе це виглядає принаймні дуже дивно.

І наостанок. Вишенькою на торті стала заява спікера Міністерства зовнішніх справ Мар’яни Беци. Повторюючи загальні фрази про солідарність з партнерами, вона уточнила: усі вислані з України дипломати є працівниками російських спецслужб. Пояснення викликає ще більше запитань, ніж дає відповідей. Ми вислали дипломатів, бо солідарні з Європою та США чи через шпигунство? Чи це така версія для внутрішнього користувача? А може контррозвідка вже давно «вела» ворожих агентів, але не поспішала їх розкривати? Спеціально притримали до знакової події – солідарності із західним світом. І як тут не згадати відвічну звичку Петра Порошенка публічно підписувати укази під час урочистих виступів з нагоди чергової пам’ятної дати. У будь-якому разі вся ця історія має гіркий присмак. Україна знов виступила на підтанцьовці світових гравців. А нація? Їй пояснили, як насправді все вдало вийшло. Рабами легше маніпулювати, упевнивши їх в думці, що вони вільні. Але від цього вони не перестануть бути рабами.

Андрій Топчій, azov.press

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!