Гетьман Скоропадський: український консерватизм

Однією з найцікавіших і найсуперечніших постатей України 20 століття був Павло Скоропадський. У свій час він прийняв керівництво країни, що була практично зруйнувана недолугими соціалістичними мареннями Грушевського, Винниченка та іншими демагогами. Також у свій час він був єдиним серед українських політиків, хто зберігав тверезий погляд на ситуацію того періоду та мав далекоглядні плани на розбудову Української Держави.

Перш за все, консерватизм якісно відрізняється від соціалізму чи лібералізму, що не догматує якісь обов’язкові політичні чи економічні моделі, які необхідно застосовувати. Як раз навпаки, консерватори спираються на конкретні історичні традиції, релігію, звичаї та суспільні інститути, які різняться між країнами. Таким чином, це призводить до уникання такого явища як уніфікація, котру ми бачимо на прикладі сучасної ліберальної демократії.

Ідеї втілення консервативних копцепцій були характерні для багатьох європейських народів: як таких, що мали державність, так і бездержавних. Для обгрунтування традиційності влади багато держав запрошувало до себе членів родини правлячих династій. У 19 столітті так зробила Румунія, запросивши до себе Карла Гогенцоллерна, який був родичем пруського короля. Вже у 1918-му посол Фінляндії в Україні згадував, що: “…нам потрібен був німецький король, навіть шурин імператора Вільгельма”. У Литві в липні 1918-го литовська Тариба (Рада) прийняла рішення про запровадження монархії в Литві й покликання на королівський престол принца Вільгельма Вюртемберзького під іменем Міндовг ІІ.

В Україні носіями консервативних ідей було селянство. Проте ці ідеї виражали не лише селяни, а й стара шляхта. Саме шляхетське середовище сформувало думки майбутнього Гетьмана. Його рід був пов’язаний з такими українськими аристократичними родинами Гетьманщини як: Апостоли, Закревські, Кочубеї та Тарновські. Сам Павло Петрович зазначав: “Незважаючи на свою службу в Петрограді, – зазначав Павло Скоропадський, – я постійно займався історією Малоросії, завжди пристрасно любив Україну не тільки як країну з тучними полями, з чудовим кліматом, але й зі славним історичним минулим, людьми, вся ідеологія яких різниться від московської”. Прийшовши до влади він почав цілу низку перетворень, яка закінчила із недолугими соціальними експериментами Центральної Ради.

Гетьман став першим, хто всерйоз зайнявся розбудовуванням економіки. Щоб розуміти катастрофічність ситуації достатньо знати, що до більшовицького перевороту, Центральна Рада не мала ні виконавчої влади на місцях, ні апарату збору податків. Щоб розуміти всю катастрофу діяльності Центральної Ради достатньо знати, що підприємствам Донбасу влада була винна близько 190 млн карбованців. Виконавчою владою становились Думи, які часом ігнорували Центральну Раду, а силовою владою – загони самооборони, паралельно діяли різні Совєти. Таким чином, країна стояла на межі правового безладу. Прийшовши до влади Гетьман скасував соціалізацію землі, зазначивши в своїй “Грамоті”: “Права приватної власности – як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються у повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі… В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціативи”. Для стабілізації господарської ситуації, він відмовився від восьмигодинного робочого дня, а також повернув землю колишнім власникам. Але в тих, у кого було більш ніж 100 га, держава викупала землю та давала її малоземельним селянам під мізерний кредит. Для поліпшення ситуації з валютами було введено гривню, яка була підкріплена цукром, а також створено Український державний банк і сформовано перший бюджет України. Також в обмін на те, що Україна постачала союзникам сировину та харчі, наша держава отримала до жовтня 1918-го 21 428 вагонів вугілля, 700 вагонів солі, 5 вагонів емальованого посуду, 1651 сільськогосподарську машину, на 2160 тис. крб рулонного паперу, а також нафту, гас, пастельну змазку для залізничних коліс тощо.

Що стосується політичної діяльності, то і тут ми бачимо титанічну працю Гетьмана. Під час його правління, Україну де-юре і де-факто визнали близько двох десятків країн, а також створювалась широка мережа посольств і консульств. За його керування державою була проведена мобілізація до армії, а також створення Державної варти, які поклали кінець анархії на місцях. Митна війна з Кримом повернула його під українську юрисдикцію як автономію та навіть велись переговори про входження Кубані до складу України. Не менш важливими є кроки в овіті. Було створено 50 українських шкіл, 150 гімназій, 6 нових університетів та започатковано Академію наук під керівництвом Вернадського. На 5-му місяці правління почала працювати митна служба та були відкриті прикордонні пропускні пункти. 10 вересня між Україною та Центральними державами було підписано “Угоду про мито”, якою врегульовувалися обсяги платежів, що вносилися на кордоні Української Держави, таким чином за отриманий хліб німці з австрійцями навіть сплачували мито.

На жаль, українство минулого століття не оцінило старань та прагнень Гетьмана, хоч в свій час він і зробив найбільше для розбудови державності. У свій час він сказав: “Я не сумніваюся, як не сумнівався і раніше, що соціалістичні експерименти неминуче привели б до більшовизму, до знищення духовної і матеріальної культури, перетворили б нашу чудову країну на висохлу пустелю, на якій із часом усівся б знову капіталізм. Але який!.. Не той кволий, м’якотілий, що животів у нас досі, а всемогутній золотий тілець, в ногах якого буде повзати і плазувати наш народ”. На жаль, замість державотворчої праці населення повірило в соціалістичну демагогію про землю без викупу і пішло за тими, хто не зміг втримати ту державність. Тому треба вчитись на помилках і пам’ятати, що лише орієнтування на власні сили і на власні традиції зробить Україну великою.

 

Юрій Бондаренко

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!