Права реакція бере гору в Європі

Помста за червоний травень 1968-го. Саме так лаконічно називають експерти те, що сталося впродовж останнього року на політичній арені в європейських країнах. Можна цілком точно визначити, що з плином 60 років культурмарксисти почали здавати позиція, віддаючи їх правій контрреволюції. Чорний відгомін червоних подій став неминучим саме тому, що ліві загралися в толерантність та всюдисущу рівність. Загнавши корінні нації Європи в ґетто, прибічники мультикультуралізму прагнули омолодити старий континент біженцями з мусульманських країн Азії та Африки, а отримали – постійні теракти, ґвалт і насилля, праву реакцію.

Візьмемо до прикладу останні загальні вибори в Італії. Цьогорічні переможці з націонал-популістського табору “Рух п’яти зірок” (італ. Movimento 5 Stelle) і “Ліга Півночі” (італ. Lega Nord) насправді вийшли з комуністичної колиски “свинцевих 1970-х”. Скажімо, творець сепаратистської ліги Умберто Боссі – затятий шанувальник праць ідеологів Франкфуртської школи, який з плином часу обрав правий фланг через засилля кольорових чужинців на його батьківщині. Його наступник Маттео Сальвіні молоді роки теж провів у лівому таборі, а фундамент політичної кар’єри заклав у виборчому списку італійських комуністів. Нині ж обидва представники “Ліги Півночі” – це речники повсталого правого табору, який вимагає рішучих змін.

Аналогічний підйом націоналістів українці спостерігають на своєму західному кордоні. У Польщі та Мадярщині з року в рік дедалі більше громадян голосують за відвертих шовіністів і ксенофобів, які намагаються не стільки займатися внутрішньою політикою своїх країн, скільки загострити історичні та мовно-етнічні суперечки з Україною. Візьмемо до прикладу мадярів. Вже за тиждень там відбудуться парламентські вибори, які вирішать подальшу долю нашого сусіда з Паннонської рівнини – бути членом мультикультурної спілки під назвою ЄС чи обрати кардинально інший шлях. Звісно, що Будапешт не буде повторювати“Brexit”, але в разі перемоги правих сил (Fidesz” і “Jobbik”) він і надалі зможе демонстративно зневажати вказівки Брюсселя на догоду своїм виборцям.
Дехто з аналітиків вважає, що економічний успіх країн Європи кінця ХХ ст. змінив суспільство. Високі зарплати, доступна медицина, пристойні пенсії, відсутність бунтівного пролетаріату стали стрижнем сучасної цивілізації, яка невпинно опановує технічний проґрес. Та модернізація не завжди та не всюди відбувається безболісно. Адже за добробут, мир і стабільність необхідно чимось жертвувати: європейці віддали свою свободу і батьківщину новоприбулим мігрантам, обравши розмірене життя…

Півстоліття тому повстале лівацтво споруджувало барикади на вулицях Парижу з метою кардинально змінити устрій нашої цивілізації. Юнацький максималізм, одурманений ідеями Карла Маркса і Лейби Бронштейна, прагнув розконсервувати старий порядок із його усталеними традиціями. Їм вдалося збудувати комфортний, заможний і водночас псевдототалітарний світ, здавалося б, без жодних упереджень. Та це була помилка, яка революцією аморального духу породила революцію радикальних ідей. Ламаючи стіну мовчання, брехні та лицемірства, збудовану поколінням 1968-го, сьогодні бунтують ті, кому остогидла рівність, цензура, нав’язані правила міграційного розподілу варварів із тропіків і пустелі. Нові націоналісти відстоюють зовсім інший принцип: «Корінним народам Європи – справедливі права! Заїжджим нелегалам – сувора депортація!». І хто знає, може настане день, коли й в Україні також запанує права реакція, що своїми діями не тільки струсне підмурки, але й повністю ліквідує номенклатурно-олігархічну систему, котра панує нині “на нашій, не свої землі”.

Денис Ковальов
Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!