Останній виступ Чорновола : “Я думаю, що Рух ми відстоїмо”

Ще минулого року я не полінився і передрукував останній виступ Вячеслава Чорновола для Facebook аудиторії. Сьогодні вирішив написати тут, аби донести слово Чорновола до ширшого загалу.
Читаймо!

“Рух – це та велика політична сила, яка найбільше зробила для того, щоб Україна стала незалежною державою. У 88-89-му – на початку 90-х років не можна було собі уявити собі розвитку України без Народного Руху України, без Народної Ради (це дитина Народного Руху). До наших здобутків можна зарахувати й Акт незалежності, Декларацію про державний суверенітет України, і учать у референдумі – ми тоді доклали всіх сил, щоб було 92 відсотки за незалежність.

Мені тоді тоді довелося поступитися, бути другим, але з дуже пристойним результатом – 24 відсотки – на президентських виборах 1991 року. Потім Рух пішов дещо іншим шляхом: він мав зникнути, як зникли всі фронти, бо це “фронтівська” організація, як Народний фронт у Латвії, в Естонії, як “Саюдіс” у Литві, як “Солідарність” у Польщі – це все розпалося на різні партії – ми цього не зробили, аби стати партією.

Ми вирішили: оскільки Рух уже добре структурований і має свою ідеологію, все-таки краще зберегти його і поступово перетворити на політичну партію, що ми й зробили 1992 року. Але з того часу почалися і наші проблеми, бо в Русі були люди, які виступали проти цього. Вони були за те, щоб існувала така собі загальна аморфна організація, де можна було б вийти на трибуну, про все поговорити, але де не обов’язкова дисципліна і де можна на виборах агітувати за одного й за другого в одній і тій же організації, як було 1991 року, коли Рух і Велика Рада Руху висунула Чорновола, а тодішній голова Руху Іван Драч агітував за Лук’яненка. А ще там хтось із керівництва агітував за Юхновського. У нас був шанс виграти в 1991 році президентські вибори – тоді б розвиток України пішов зовсім іншим шляхом. Пішов би, як у Литві, де мій приятель Ландсберґіс став президентом, як у Польщі, де мій приятель Валенса став президентом, як у Чехії, де мій друг Гавел став президентом. Ви знаєте, яким шляхом швидких ринкових перетворень пішли ці країни.

А ми – як ми, українці, вміємо, – почали між собою буцькатися лобами. У результаті віддали старій комуністичній номенклатурі владу. Якби ми на наприкінці 91-го – на початку 92 року, коли я наполягав, але Драч і інші мене не послухали, – коли б ми тоді наполягли на виборах до парламенту, а не тягли три роки, був би абсолютно демократичний парламент, й історія України пішла б абсолютно іншим шляхом, і не було б тих проблем, які існують сьогодні. В історії дуже часто багато залежить і від особи, і від певної обставини. На жаль, так сталося, що моя ідея про переобрання Верховної Ради в 1991 році не перемогла. У цьому була закладена і міна під майбутнє Руху.

Рух – велика політична сила, тому знайшлися сили, що захотіли Рух приватизувати, так само, як багато інших політичних партій. Що в нас нині відбувається в суспільстві? Відбувається те, що інші цивілізовані держави пережили 100 чи 200 років тому – так званий період первісного нагромадження капіталу, коли оті моргани, рокфеллери стріляли один одного, були бандитами. Потім, награбувавши гроші, стали великими моралістами. Тепер вони створюють партії, фонди і заохочують парламентаризм. Щось подібне відбувається і в нас. Я не буду говорити про Лазаренка, – крім Лазаренка є ще багато інших. Але, зумівши на нашій біді сьогодні нажити великі капітали, ці люди захотіли мати ще й владу. Наші ж виборці не зіпсовані демократією, легко купуються, – бо ми дуже бідні. За обіцянки, за невеликі подачки люди голосують за мафіозі. Але цим багатим людям крім того, що вони багаті, що вже депутати, потрібне політичне прикриття – потрібна партія, яка б поставила їх у свої списки, яка б захищала їх, потрібна фракція в парламенті, яка б лобіювала їх інтереси, – адже фракція багато може.

Я думаю, що ми збережемо Рух. Не так це буде просто, бо відійшло кілька впливових, іменитих людей, буде складно. Треба зрозуміти в чому розходження.

Ідейного розходження в нас ніби нема, всі в Русі за незалежну державу, за демократію, за реформи і так далі. Але вони називають себе прагматиками, і кажуть, що Чорновіл – романтик.

Я – не романтик, я романтиком був у 60-ті роки, коли придумував катапульту, яка б запустила над Хрещатиком листівки антикомуністичні і щось подібне. Я вже настільки давно в політиці, що став прагматиком, але я – ідейний прагматик. А ці люди – заземлені прагматики: посади, гроші, становище в суспільстві і таке інше.

На першому плані повинна бути ідея. Лідери повинні бути ідейними. А якщо вони пішли в газотрейдери, пішли на лобіювання якихось інтересів, то хай йдуть у бізнес. Їм нічого робити в керівництві політичних партій. Оце моє переконання.

Я думаю, що Рух ми відстоїмо.”

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!