Дмитро Савченко: Ультраправі Книголюби

Підстрижені «під хлопчика» могилянські дівчатка в рогових оправах, з артхаусом у душі і Жаданом під пахвою побожно вірять, що в середовищах праворадикалів відсутня (або кричущо мізерна) культура читання книжок та рефлексування. Також цей догмат поділяють витончені стамбульсько-конвенційні хлопчики, що зачесані «під дівчинку», з правозахисним шалом у плоских грудях та довгим шаликом на тонких шийках. Однак, кричуще помиляються як одні, так і інші.
Три роки тому я вперше вийшов у це середовище з проповіддю і наміром популяризувати книгу. Тож маю досвід роботи з аудиторією правого флангу і готовий нині поділитися своїми спостереженнями за нею. (Усе нижче викладене має суб’єктивний характер та не претендує на статус універсальної безапеляційної істини).
Загальний відсоток читаючих людей у цьому двіжі є досить немалий. За моєю інтуїцією, він сягає планки (приблизно) 57%. Провідна особливість, яка увиразнює читаючу аудиторію правих – якісна організованість і плюс/мінус дисциплінованість. Вона на порядок вища порівняно з вольноопрєдєляющіміся алко-митцями, вакарчукістами, членами профспілок, пацанами з Борщагівки та менеджерами середньої ланки. Якщо автору пощастило стати улюбленцем нац-публіки – це гарантує присутність на його заходах чималої кількості бородатих молодиків і дівчат з інстаграмними ніками (lenochka/tanushka azovskaia_88), залученість у тематичних фестивалях та активне кочування осередками правої молоді в межах України.
При цьому недоліком такої аудиторії є не завжди відмінна купівельна спроможність. Наявність великої кількості людей на презентаціях/гутірках не гарантує хороших продажів книг. Хоча і в цій тенденції є стабільно позитивні контрприклади. Приміром, місто Одеса. Один питомий одесит на заході купує щонайменше зо три примірники книги (собі, бабушкє с Молдаванки та коханій дівчині). Київ та Харків не набагато відстають від Одеси, чого не скажеш про Львів. Здається, світова столиця кав’ярсько-андруховичського мироточіння австрійської бруківки вже давно перебуває в стані офіційного переситу від культурних подій. Тому і продажі в цьому місті – не фонтан.
Серед міст мільйонників Дніпро вирізняється дуже нечисельною аудиторією та поодинокими зашкалююче якісними постатями в навколо-книжковому русі. А Запоріжжя – найкращим в Україні книжковим ярмарком у плані організаційної якості та людяного ставлення до учасників заходу з боку адміністрації (Запорізька книжкова толока ).
Поміж міст меншої вагової категорії варто відзначити рекордно-неперевершений Франківськ (дуже жива і чьотка аудиторія) та бастіони зразково-лагідної Волині. Саме Луцьк, Ковель та згадані вище Франик і свята Одеса завжди, без перебоїв влаштовують найблискучіші книжкові заходи з найтеплішим прийомом мандрівних літераторів (свіжий шашлик на пероні залізничного вокзалу, ввечері баня, частування місцевим стравами, екскурсії місцями бойової слави, організовані теле-ефіри тощо). Найзагадковішими географічними точками Правобережжя, як на мене є Чернівці, Хмельницький та Кропивницький. На Лівобережжі – Чернігів. Якщо в цих містах є живі люди (бажано читаючі), відгукніться будь-ласка.
Полтава, Маріуполь(!!!) та Суми – міста, в яких рівень інтересу до книги не найвищий. Втім, магнітне поле мислячих/читаючих знаходиться у стадії активного формування, і за кілька років ці міста зможуть конкурувати з іншими.
Тепер пробіжусь по статистиці організаційної приналежності тих, хто формує читаючу аудиторію справа. Почну з вищої ліги націоналістичних формацій.
Найбільш пасивними у реакції на культурні події з книжковим підтекстом є учасники «Правого Сектору», до якого я належу сам. Прошу друзів та побратимів не ображатися, проте я кажу правду, навіть якщо вона не зовсім зручна та приємна. Прикро це визнавати, але за винятком львівського осередку (Тарас Хаммер) поціновувачів книг поміж правосєків мною не виявлено.
Дещо ліпшою є ситуація у колах Національного Корпусу (Національний корпус). Попри велику кількість субкультурщиків в мастях, у цій структурі є стабільна кількість мислячої молоді, котра потребує сенсів та активно їх шукає. Особливо помітним на цій ниві є Харківський осередок (Vadym Gerasymenko). Так шо можна сміливо плювати в лице тому, хто стверджує, що «бонуватий» Азов цікавиться лише правим шматьйом і спортзалами. Зрештою, потенціал аудиторії НК остаточно ще не розкритий.
Найактивніший сегмент читаючих у цій ніші знаходиться під прапорами ВО «Свобода»(ВО “Свобода”). Симпатики та члени цієї партії не шкодують бабла на українську книгу та усвідомлюють її високе месіанське призначення. Поміж них багато людей зрілого віку та соціально реалізованих громадян. У переважній більшості це люди з освітою, а якщо і не дуже, то моторно-допитливі та з широким горизонтом інтересів.
Пальму першості у рейтингу найосвіченіших націоналістів я б віддав молодіжному крилу «Свободи»