Логіка племені

У Флоренції бунтують африканці, а наші безстрашні політичні лідери плазують перед ними. Близько тижня тому літній флорентієць, розчарувавшись у житті сповненому проблем, взяв пістолет і попрямував до Понте Веспуччі з наміром покінчити із собою. Однак сміливості на це у нього не вистачило. У розпачі ним заволоділа інша думка: він вирішив вбити першого зустрічного і потрапити до в’язниці, де його фінансові проблеми, принаймні, будуть вирішені. Проте першими виявилися чорна жінка та її дитина, і флорентієць (оцінивши рівень свого “расизму”) не зміг у них вистрелити, тому чекав на наступну можливість. Нещасним чоловіком, який отримав кулю, також виявився африканець, сенегалець на ім’я Іди Діен.

Ця подія викликала бунт місцевої африканської спільноти. Під виглядом протесту проти расизму бунт швидко перетворився на погроми натовпу, які прокотились містом: розбиті вітрини, скутери, понівечені квіти. Міський голова Даріо Нарделла поспішив на місце, щоб якось заспокоїти ситуацію. “Протестуючі” зустріли його плювками в обличчя. Місцеві ЗМІ назвали це “мирним протестом” проти “расизму”, побіжно згадавши “про моменти напруженості та заподіяну матеріальну шкоду”.

Поліція та влада одностайно заявили, що расизм не має нічого спільного з вбивством сенегальця, і що він опинився в непотрібному місці в непотрібний час. Однак африканська спільнота безсумнівно вважає це вичурною брехнею.
Кінцевий результат? Президент Тоскани Енріко Россі оголосив, що Тоскана виплатить вдові загиблого сенегальця приблизно 20 000 євро, що на 20 тисяч євро більше, ніж виплатили родині жертви останнього вбивства в регіоні, який мав нещастя народитися білим.

Цей бурлеск, безсумнівно, розчарує деяких неіталійських читачів, які звикли бачити в італійцях вроджених рейс-реалістів, готових захищати своє. Перед тим, як читач втратить надію повністю, слід згадати дві речі: по-перше, Італія (не так як інші інші частини Заходу) управляється політичним класом, який все більше і більше загниває; по-друге, Італія географічно схожа на волоський горіх – з твердою периферією та м’яким ядром. Тоскана формує добру частину цього м’якого сердечника, Флоренція в наші дні є одним з найбільш лівих та “прогресивних” міст Італії, а це означає, що найменш расистські частини Італії бачили найгарячіші прояви “антирасизму”. Це звучить парадоксально: але ніяк інакше.

Це не феномен. Звинувачення в “расизмі” найбільше звучать там, де, здавалося б, для цього є найменше підстав – університети, ліваковські містечка, прогресивні міські райони, мультикультурні компанії Силіконової долини, найбільш “багатоетнічні” європейські країни і т. д. Ці “протести” не виникають, щоб боротися з несправедливістю, їх мета – нажитися на слабкості. Неможливо уявити, щоб подібне відбулось на півночі Італії (там цього не потерпів би ні народ, ні влада), ні на півдні (де все ще керує мафія). “Громадянські права” як вода: розповсюджуються шляхом найменшого спротиву.

Один з аспектів цієї проблеми добре відомий представникам руху Alt Right: “cucking” є таким собі запрошенням для паразитів та опортуністів. У першу чергу це стосується певних африканських спільнот, чиє розуміння світу зводиться до понять сили і слабкості. Якщо Президент Россі вважає, що своїми 20 000 євро він купив спокій на вулицях міста, він помиляється.

Розповім невеличку історію. Я провів маленький експеримент на африканському жебраку, якого регулярно зустрічав у Кальярі. Кожного разу, коли я його бачив, по-дружньому з ним вітався. Але не давав йому милостині. Перші три рази він відповідав мені посмішкою. Коли він зрозумів, що в мене не має наміру фінансувати його існування, то сильно насупився, і в подальшому навіть не дивися на мене, хоча я продовжував вітатись із ним. Він сприйняв мою ввічливість як слабкість, як я цього й очікував, і відповідав мені щирістю, щоб отримати від цього якийсь зиск.

З цього можна зробити ряд висновків:
1) Загалом, “антирасистські протести” виникають не для того, щоб засуджувати расизм чи боротися з ним. “Расизм” – це лише привід, докір, який використовується проти нас, бо ми виросли занадто ніжними, і боїмося подібних докорів. Європі в цьому плані є чого повчитися в США; це одна з небагатьох областей, у яких американці мають більш тривалий та авторитетний досвід, ніж європейці. Ніхто не зможе переконати чорних у тому, що випадки Трейвона Мартіна або Майкла Брауна з моральної точки зору можуть бути неоднозначними, оскільки у своїй основі ці люди не зацікавлені в пошуку справедливості, принаймні, в тому сенсі, як її розуміємо ми. Все, що для них важливо, полягає в тому, що один із їхніх був застрелений; це їхня логіка племені.

2) Логіка племені не бере до уваги мотиви вчинків, лише їх наслідки. Для племені не важливо, чому така-то і така-то людина пограбувала іншу, або чому така-то і така-то людина вбила іншу; цей вчинок вимагає відплати незалежно від причин, що лежать в його основі. Таким чином, логіка племені тяжіє до закону таліона, око за око. І якщо неможливо отримати рівнозначну відплату, вона орієнтує на те, що взагалі можна отримати. Племінні заворушення, що виникають на всьому Заході, – не що інше, як спроба отримати будь-яку плату за шкоду, завдану племені. І саме тому ми часто бачимо, що ці племінні натовпи з’являються саме в тих областях, які здаються найбільш егалітарними; трайбалісти відчувають свої переваги від «викривлень» у моралі сучасного Заходу.

3) Логіка племені безумовно породжена етнічним фактором; він поділяє світ на нас та них за чіткими етнічними ознаками. Космополіти, глобалісти, ліберали, егалітаристи та лібертаріанці ніколи не зрозуміють цю логіку, бо вони сповідують догму “людського буття”, відповідно до якої безстатеві і денатуровані створіння, без приналежності до чого-небудь, збережуть похмуру абстракцію практичних розрахунків. Так само плем’я ніколи не зрозуміє логіку лібералізму, з однією істотною відмінністю: хоча трайбалісти і не можуть її зрозуміти, вони інстинктивно відчувають її слабкі місця, і повністю готові скористатися ними.

4) Ми не можемо ні ігнорувати логіку племені, яка панує серед багатьох незахідних народів, ні прийняти її як нашу власну. Логіка племені несумісна з нашою цивілізацією; вона, можна так сказати, варварська.

5) Ми не варвари; ми, в більшості, зніжені «діти» цивілізації. Але зніжені «діти» цивілізації, потребують варварів, потребують їх для фізіологічного та морального відродження. У минулому «наші» варвари приходили з Європи, або з сусідніх народів, які були етнічно близькими. Сьогоднішні варвари це африканські та арабські колонізатори, які не мають нічого спільного з нами з точки зору історії, звичаїв або етнічної приналежності. Нові варвари не принесуть нам відродження, вони загрожують нам вимиранням. Це змушує поставити фундаментальне питання щодо того, де ми сьогодні маємо шукати наше відродження: це відкриває, так сказати, проблему варвара нашого часу.

6) Це також породжує ще одне глибоке і нагальне питання. Сьогодні правосуддя Заходу вважається універсальним, його застосовують не тільки в принципі, але і практично для всіх людей у світі. Це правосуддя, як демонструють флорентійські події та інші подібні до них, веде нас безпосередньо до нашого руйнування; але повна відмова від нього відразу призведе до нашої трайбалізації та занепаду. Захід потребує нової однозначної і жорсткої концепції правосуддя, яка підходить для викликів і проблем сучасності, і особливо тих, що виникають у етнічних конфліктах.

Джон Брюс Леонард

Переклад ПОКРОВ за матеріалами сайту altright.com

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!