Андрій Тарасенко: Різні погляди України та Польщі на спільну історію − це право кожного з нас

Нещодавно голова партії “Правий сектор” Андрій Тарасенко дав інтерв’ю польському журналісту і представнику міжнародної правової організації “Freedom and Entrepreneurship Foundation” Павлу Півовару. Викладаємо українську версію матеріалу:

– У Польщі поширеним є твердження, що у “Правому секторі” присутні антипольські гасла. Чи це правда? Чи мають поляки остерігатися?

– Для початку скажу, що принциповим для позиції НВР “Правий сектор” є братерство європейських націй. Народи європейських цивілізацій в теперішній час просто зобов’язані триматися один одного і разом протистояти явищам, які розчиняють цивілізацію.

Також у програмі “Правого сектору” вказано, що ми є прибічниками Балто-Чорноморського Союзу. Ми віримо в перспективу Інтермаріуму з участю Польщі. Тільки в співпраці цього формату ми зуміємо зберегти самобутність наших націй, забезпечити економічні взаємовигідні відносини та безпеку цілої Європи.

Наше обурення в жодному разі не викликають етнічні поляки, не ваша країна, а конкретні політики та організації, які дотримуються польського шовінізму.

– Не могли б Ви уточнити, про які організації йдеться?

– Якщо конкретно організації, то мова йде передусім про “націоналістичні” структури (це умовно, ми такими їх не вважаємо). “Фаланга” і “НС-Задруга”, члени яких братаються з терористами-необільшовиками на Донбасі. Організація “ONR”. Також пригадую групу “Національна вільна Польща”, яка відзначилася на марші Незалежності в минулому році.

Звичайно, є в Польщі й справжні націоналісти. Наприклад, рух незалежних націоналістів. Але більше шкоди не від організацій, які відкрито декларують шовінізм, а від деяких чиновників Польщі. Вони говорять про дружбу наших держав, при цьому “сором’язливо” відзначають, що якась із частин України насправді польська. Цим вони допомагають Москві.

– У яких конкретно діях проявляється польський шовінізм?

– “Фаланга”, “НС-Задруга” воювали проти України на стороні російсько-терористичних військ. Бажання захопити чужу землю об’єднує російських шовіністів (радянського та антифашистського нахилу) і шовіністів польських (начебто “націоналістів”).

Згадана раніше “Національна вільна Польща” провела акцію спалення українського прапора. Тут не потрібно пояснювати, що вкладали ці хлопці в такі дії.

Доволі велика структура, наскільки я розумію, “ONR”, а також багато інших груп і окремих політичних діячів постійно розповідають про “штучність” української та білоруської нації, про те, що захід України й захід Білорусії мають належати Польщі.

– Яку роль у Вашій політичній і національній ідентичності відіграє ОУН-УПА, Степан Бандера чи Роман Шухевич? 

– Це пам’ять про Героїв! Про тих, хто не боявся принести себе в жертву боротьбі зі всіма, хто протистояв відродженню української державності.

– Однією з головних перешкод в польсько-українських відносинах є події  1943-1944 років, названі Волинською різнею в Польщі, та Волинською трагедією в Україні. Польські історики та більшість поляків вважають, що відповідальність за ці події несе УПА, і що ці події були запланованою акцією проти польського народу. Чи погоджуєтеся Ви з цим? Чому так/чому ні?

– Я абсолютно не згоден.

Не дивним є те, що “улюблене” фото, яке підтверджує “звірства УПА” (так званий “галицький вінок”) виявляється фейком? Виходило чимало публікацій, видавалися книги з цим фото, а виявилося, що це фотографія з польського журналу 20-х років, додана до публікації про божевільну циганку, яка вбила своїх дітей. Можу нагадати і поширені світлини “вбитий українськими повстанцями Карол Імах”, які виявилися раніше світлинами українця – жертви більшовиків. Таких доведених фейків було знайдено чимало.

Це означає, що варто пам’ятати, хто почав пропаганду про “звірства УПА” і хто найбільш до цього доклався. Звісно, що це радянська окупаційна адміністрація.

Так, у часи Другої світової війни траплялися жорстокі сутички українського та польського підпілля. Але зрештою УПА з Армією Крайовою та організацією “Воля і Незалежність” почали співпрацювати в справах обміну даних розвідки, обміну продовольством, проводили спільні бойові акції тощо. Вважаєте, що польське підпілля могло би піти на таке, знаючи, що українські повстанці займалися геноцидом поляків? Нісенітниця!

Саме Москві вигідні міфи типу “Волинської різні” − як тоді, так і зараз. Історія історією, але трагедія під Смоленськом – справа рук не наших!

– Але з іншої сторони, існує багато вірогідних документів, що  підтверджують антипольські дії ОУН-УПА. Чи можете Ви піддати сумніву їх правдивість? 

– Так, можу. Дії ОУН-УПА не були направлені проти польського населення. Мав місце людський фактор в підпільній війні. Про це не потрібно забувати. Були з обох сторін окремі випадки, скажемо так,  побутової ненависті, яка виливалася в свавілля. Це ж війна! На якій війні таких випадків не було?

Задайте собі питання: звідки з’явилися численні фальшиві докази “Волинської різні”? Можливо хтось цілеспрямовано прагнув зробити з окремих випадків міфи про геноцид?

– Я ризикну сказати, що проблемою є не стільки факт того, що Волинська різня/трагедія відбулася, а те, що в Україні доволі масово вітаються пам’ятники та вулиці на честь людей, яких поляки вважають за це відповідальними. Питання, вибачте, якщо воно надто провокативне, але задати його може багато поляків – невже список героїв України є/був настільки вичерпним?

– Герої ОУН-УПА були під забороною червоного Кремля довгий час. По інерції пострадянська система України мала табу на визнання їх героїзму і в підручниках історії, і у формі називання вулиць, встановлених пам’ятників тощо. Зараз наша система змушена була “передумати”. Причина – потужний суспільний запит на визнання героїв. Тільки зараз стало можливим віддавати шану членам ОУН і добровольцям УПА на всеукраїнському рівні. Як бачите, очевидним є те,  чому зараз ставиться такий акцент у питаннях національної пам’яті.

Немає потреби хвилюватися, що ми забули про героїв інших часів. Ми шануємо видатних земляків і Київської Русі, і часів козацтва, і сучасних добровольців з фронту Донбасу.

– Якими, на Ваш погляд, є шляхи вирішення цієї проблеми? Які міри може прийняти Польща для покращення наших відносин? 

– Щодо того, що для певної частини вашого суспільства наші герої є проблемою. Різні погляди України та Польщі на спільну історію − це право кожного з нас. Нам всім потрібно усвідомлювати це. Необхідно поважати один одного і не варто нав’язувати один одному свої бачення минулого як істину останньої інстанції.

Але якщо будувати відносини на спогадах про погане (“Ви нам у тому-то столітті зробили те і те”, “А ви нам перед тим зробили те і те”), то нічого гарного із цього не вийде. Християнські моральні цінності – частина культури як поляків, так і українців. Тому давайте нарешті приймемо формулу “вибачаю і прошу вибачення”.

Саме про такі моменти зобов’язані домовлятися наші політичні еліти. На думку “Правого сектору”, це практично неможливо при сучасній владі як в Україні, так і в Польщі (але, до речі, здорова консервативність останньої тішить багатьох українських націоналістів, не зважаючи ні на що).

– Що Ви маєте на увазі під “консервативністю” і чим саме вона може подобатися українським націоналістам? 

– Я мав на увазі захист владою традиційного обличчя Польщі. Наприклад, ваша еліта відмовилася від прийняття сирійських мігрантів і загалом відповідально відноситься до контролю імміграції, не допустила легалізації абортів, веде позитивний діалог з Католицькою Церквою, не боїться відстоювати суверенітет перед брюссельською бюрократією, на відміну від інших членів ЄС. Берегти національну самобутність – це завжди похвально.

– Як Ви ставитеся до заяв українців щодо повернення Перемишля Україні? Це лише гучні слова іронії чи сигнал можливого конфлікту?

– Повторюся, різні погляди Польщі та України на спільну історію – це право кожної із наших держав. Тому українці мають право вважати Перемишль своїм. Тим більше, якщо заглянути в минуле, то для цього є передумови. Достатні причини чи дрібні − це вже вирішить український народ для себе, а польський для себе. Потрібно зійтися на тому, що ми з вами різні і це нормально.

Зовсім інша справа – розмови навіть про можливі військові конфлікти між нашими державами. Це абсолютно неприпустимо!

У нинішньому історичному періоді взагалі безглуздо говорити про експансію будь-якого народу  європейської цивілізації. Зараз триває знищення корінного населення всіх держав Європейського континенту. Через проблеми економічної міграції та “старіння населення”, поляки мають думати як зберегти свої землі польськими (етнічно та кльтурно), а українці − свої. Ось, що актуально для наших націй, а не експансія.

– Хто виграє у конфлікті між поляками та українцями? Кому в Польщі та кому в Україні вигідно його загострювати?

– Загострення міжусобиць між нашими державами − це результат зовнішнього впливу. В Україні іде справжня війна з гібридними силами Російської федерації. Ця війна не тільки збройна, але, в першу чергу − інформаційна. Що може бути вигідніше для Путіна зараз, чим підкинути нам ще один конфлікт на Заході? Все це потрібно і для того, щоб поляки забули, чим небезпечна Росія. Щоб бачили в українцях “спільного” з росіянами ворога.

Складно уявити, щоб ще один конфлікт міг бути комусь вигідний в Україні, окрім спільників Кремля. Польщі також вистачає викликів сучасного світу й без можливого конфлікту з Україною.

Давайте випалювати радянську і сьогоднішню російську брехню розпеченим залізом! Те, що дійсно викликає ворожнечу в історії − нехай залишиться особистим для кожної із наших націй. Конструктивніше буде зосередиться на майбутніх проектах.

Підготували: Павел Півовар, Анна Харченко

НВР “Правий сектор”

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!