Науковіри

У житті часто трапляються оксюморони, змішується те, що здавалося б, не може поєднуватися: лікарі курять, віруючі люди здійснюють теракти, поліцейські кришують бандитів. Цей список можна продовжувати ще довго. Але особисто мене значною мірою дивують саме науковіри, тобто люди, які перетворюють науку в догму, в ідеологію, в непохитну і навіть фанатичну віру, в релігію.

Справа в тому, що сутність науки полягає в сумніві. У справжній науці ніщо не приймається на віру, усе ставиться під сумнів, для всього вимагають достатніх підстав і вагомих доказів. Тільки за цих умов наукове дослідження призведе до відкриття істини, а не до формулювання чергової помилки.

Більш того, наука, на відміну від багатьох науковірів, не боїться не знати. Фактично, наука працює саме на кордоні пізнаного і непізнаного. І навіть більше того, наука з радістю визнає власне незнання. Історія науки чітко доводить: те, що роками і навіть століттями вважалося істиною, в результаті виявляється брехнею. У таких умовах робити догму з будь-яких наукових даних, як мінімум, неетично.

Взагалі, догматизм – це смерть науки. Як тільки в науці виникає догма, незаперечний авторитет, відразу розвиток науки сповільнюється, а приріст нового знання гальмується.

На жаль, ці властивості справжньої науки практично відразу сходять нанівець, коли від науки переходять до журналістики, нехай і наукової. До речі, наукова журналістика – це, на мій погляд, ще один оксюморон. Щойно наукові дані переносяться зі сторінок наукових журналів на сторінки газет, відразу ж з’являються витримки, спрощення та різноманітні афористичні гасла, в тому числі, у вигляді гучних заголовків, які і стають, фактично, догмами, саме догмами.

І в результаті сьогодні існує багато людей, особливо, в мережі Інтернет, яким здається, що вони поширюють якісь “корисні меми”, а насправді, поширюють справжнісінькі догми і фанатично б’ються за ці догми в коментарях.

До речі, винайдена Докінзом “меметика” не є наукою, а швидше є лженаукою. Але це вже зовсім інша історія …
Але це була лише прелюдія, тепер перейдімо до основної частини.

Отже, які ж основні особливості науковірів?

На перше місце я б поставив таку притаманну науковірам помилку, як концепт “справжній вчений”. Стверджуючи, що є справжні вчені, слову яких завжди можна вірити, науковіри, фактично, відвертаються від основоположних принципів науки. У цьому випадку мова йде про принцип nullius in verba – нічиїми словами. Цей принцип означає, що незалежно від того, хто робить заяву, істинність цієї заяви повинна перевірятися.
Науковіри ж у цьому сенсі уподібнюються деяким віруючим, які вважають, що священик, який кожен день входить у вівтар, стає безгрішним. Ні, шановні, ні щоденні заняття наукою, ні посада в НДІ, ні регулярне написання наукових статей, ні участь у наукових конференціях, ні вчений ступінь ніяк не захищають людину від помилок, а лише роблять людину експертом у тій вузькій сфері, якій ця людина, будучи вченим, займається. До речі, як правило, ця сфера дійсно є дуже вузькою і дуже специфічною.

Звичайно, слова вченого, особливо що стосуються сфери його безпосередньої спеціалізації, у цілому більш вагомі, ніж слова дилетанта, але професіоналізм – це тільки необхідна, а зовсім не достатня умова правоти людини та істинності її висловлювань.

Не кажучи вже про те, що існує маса прикладів, коли “справжні вчені” займалися справжнісіньким мракобіссям. Один доктор фізико-математичних наук, академік РАН Фоменко з його лжеісторією чого вартий!

Тому концепт “справжній учений” – це така ж логічна помилка, як “жоден справжній шотландець”.
Друга особливість науковірів, можливо, є причиною того, що в голові науковіра живе святий непогрішний образ “справжнього вченого”. Мова тут йде про те, що науковіри сповідують непорочність і чистоту науки подібно до того, як незайманий вірить в чистоту і непорочність дівчини, в яку закохався.

Справа в тому, що при всіх сказаних вище красивих словах про недогматичність, дискусійність та науковий скептицизм у реальності наукою займаються люди. І ці люди хочуть переспати зі студенткою, отримати хабар, влаштувати своє життя, вирішити своє житлове питання, допомогти своєму синові вступити до вишу і влаштуватися на роботу в НДІ. Ці люди мають забобони, вірування і політичні пристрасті. У цих людей є симпатії і антипатії. І все це впливає на науку.

Більш того, всілякі наукові установи від Академії наук і до маленької кафедри якогось заштатного периферійного вузу – це спільноти, які є зрізами суспільства в цілому і, відповідно, яскраво демонструють усі вади, які цьому суспільству притаманні. Тому коли науковіри кричать про те, що в церкві чи в Уряді, в Міністерстві спорту або в іншому органі влади є хабарники, корупціонери, пишним цвітом цвіте геронтократія, має місце кастовість, клановість і кругова порука і, фактично, процвітає феодалізм (я – сюзерен, а ти – мій васал, я тобі – феод, а ти мені – данину, я тебе саджу на хлібне місце, а ти береш мене в частку і робиш те, що я скажу), то їм варто згадати і про наукові установи та зрозуміти , що принципово ці установи нічим не відрізняються.

Більш того, вчені проводять замовні дослідження, наприклад, за пропозицією великих фармкомпаній, вчені підтасовують результати свої експериментів, проводять кон’юнктурні дослідження, намагаючись підлаштуватися під вимоги часу або начальства.

До того ж наука широко використовується і в політичній боротьбі. Досить згадати тут французьких просвітителів – Вольтера, Дідро та інших “справжніх вчених”, які писали свою “Енциклопедію” так, щоб розхитати підвалини Франції. Який внесок зроблено саме просвітителів у Велику французьку революцію? Я думаю, внесок цей був вельми істотним.

Можна згадати тут і радянську науку, яка прагнула додатково легітимізувати владу КПРС, підвести наукову основу під сформовані за радянських часів суспільні відносини.

Що ж дозволяє хоча б деякою мірою нівелювати всі ці неприємні ефекти, викликані тим, що науку роблять люди?

Тільки тверезе ставлення до науки, відсутність її обожнювання і віри в непогрішність “справжніх вчених”.
Так що, закочувати очі, прицмокувати і робити вигляд, що наука – це таке собі утопічне Місто Сонця, у якому живуть лише праведники скептицизму і розсудливості, означає досить комічно кривлятися.
Ну і остання, але не менш важлива особливість науковірів.

Полягає ця особливість у тому, що науковіри не розуміють властивих науці обмежень. Але ж існує маса сфер суспільного життя, у яких наука не потрібна або ж потрібно багато чого ще крім науки.

Крім науки існують й інші соціальні інститути, які нітрохи не меншою мірою потрібні суспільству, важливі і не менше, а можливо навіть більше сприяють його виживанню. Наприклад, інститут держави. У державній діяльності, дійсно, далеко не все піддається науковому аналізу.

Та й взагалі у відповідності з теорією хаосу, передбачити поведінку складних систем з високою точністю і на довгий термін просто неможливо. Тому в цілому ряді питань людям доводиться орієнтуватися не на дані наукових досліджень і навіть не на висновки аналітичного управління якоїсь великої розвідслужби, яка акумулює дані електронного шпигунства по всьому світу, а на принципово інші речі, на принципи, вибачте за тавтологію, на норми моралі і моральності, на почуття обов’язку, на традиції і культурні зразки.

Отже, науковір’я – це абсурдне явище, оксюморон, а людина, що змінила свої забобони на науковір’я, по суті, нічого в собі не змінила. Тому якщо ви дійсно любите науку, то, по-перше, не грішіть проти вашої любові, перетворюючи науку в нову релігію, і, по-друге, доведіть свою любов на ділі: займіться не срачем в коментах і не репостами з “наукових” пабліків (це занадто просто), а наукою! Отримайте освіту в цікавій для вас сфері, вступіть до аспірантури, проведіть дослідження.

Олександр Невеєв

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!