Юліус Евола про фемінізм

У тому світі, який нами вважається традиційним, де панувала вища свобода і та внутрішня відвага, без яких життя є брудним і безглуздим – у такому світі сутнісною ознакою мужності вважалася внутрішня самодостатність і влада, досягнуті вольовим зусиллям, чистота – і до цієї мети вели два великих шляхи: шлях дії і шлях споглядання. Обидва ці основоположі види мужності знаходили своє вираження у воїні (герої) і в аскеті. Таким же чином існують і два відповідних типи вираження жіночності. Жінка реалізує свою сутність і піднімається до того ж рівня, до якого чоловік піднімається як воїн і як аскет, у тій мірі, у якій вона є коханою й матір’ю. Як існує активний, діяльний героїзм, так існує і пасивний героїзм. Героїзму абсолютного ствердження протиставляється героїзм абсолютної відданості – і він може бути настільки ж яскравим, як і перший, коли він переживається в чистому вигляді, як якесь обрядове жертвоприношення. Саме ця двоїстість героїчного визначає відмінність між шляхами до досконалості у чоловіка і жінки. Поведінка воїна і аскета, з яких перший стверджує себе в житті через чисту дію, а другий – через мужнє усамітнення і самообмеження, стоїть по той бік життя. У жінки йому відповідає героїзм пориву, за допомогою якого вона повністю віддається комусь іншому, присвячує себе йому і живе тільки для нього, будь це її чоловік (тип коханої, відповідний типу воїна) або її син (тип матері, відповідний типу аскета), і в такому ставленні знаходить вищий сенс свого життя, свою радість і – в результаті – свій порятунок. Як можна більш рішуче проведене здійснення цих двох типів, розділених і незмішуваних напрямків героїчного з усуненням всього того, що є в чоловікові жіночого, а в жінці чоловічого, до отримання досконалої жінки і досконалого чоловіка – такий вкорінений у традиції, нормальний закон життя обох статей.

Чи нам потрібно натякати, наскільки відмінні такі погляди від сучасних гуманістичних принципів, які опанували в останні часи мораль, право, суспільний устрій і навіть ідеал пізнання і творчості європейців. На цій основі можна зрозуміти також дух і вигляд сучасного фемінізму.

Після століть «поневолення» жінка захотіла стати “вільною” та існувати для себе самої. Фемінізм, однак, не зміг дати жінці якусь іншу особистість, і вона може тільки наслідувати чоловічу. Внаслідок цього її спроби є нічим іншим, як прикриттям глибокої недовіри нової жінки до себе самої: тобто її нездатності бути тим, чим вона є як жінка, а не як чоловік. В основі фемінізму лежить положення, що жінка як така не становить ніякої цінності, що вона тільки тоді зможе являти собою цінність, коли вона, наскільки це можливо, перетвориться в чоловіка і отримає ті ж самі чоловічі права. Тому фемінізм є ознакою виродження в буквальному сенсі цього слова.

“Чорний барон” Юліус Евола, філософ-традиціоналіст

Переклад на українську: Зентропа

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!