Чи Руська Церква = московська? Запасаємось аргументацією

Вже 4 роки йде в Україні війна, яка гальмує економічний розвиток і відбирає життя. Пройденого часу виявилося суспільству недостатньо, щоб повною мірою осмислити головну причину війни – неосовкову російську ідентичність. Вона довгий час конструювалася на території України російською попсою та серіалами, «побєдобєсієм», прокремлівськими ЗМІ. Особливе місце у впливі на дезорієнтованих українців займала московська «церква». Райони, де її засилля було найщільнішим – там найбільше розірвалося снарядів.

Коли патріоти говорять про нейтралізацію чи обмеження «Української православної церкви» Московського патріархату, які ми аргументи чуємо від її адептів? «Це ж прямий спадкоємець старокиївських традицій, вони тут перші та єдині, бо інші церкви неканонічні!» Саме усвідомлення, що це корінна та єдиноправильна «церква» для нашої Батьківщини, змушує навіть побожних українців, що піддалися її впливу, виправдовувати антиукраїнські злочини цієї структури. Ті, хто вважає себе патріотом чи, тим паче, націоналістом, мусять випалювати розпеченим залізом цю облуду із обманутих земляків (23% населення ходять до «УПЦ» МП)! А для цього треба самому чітко розуміти історичну правду.

Чи справді Московський патріархат може вважатися продовженням Руської Церкви? Максимально узагальнюючи, можна чітко сказати, що на північно-східних околицях Русі утворилася зовсім чужа спільнота, яка привласнила та спотворила духовну спадщину Київської Держави.

Але справді, утворення російської «церкви» відбувалося на київській кадровій базі. Від самого початку використовувались ті самі назви, що на Русі. Низка зовнішніх атрибутів були перейняті. Та й віра, ніби, та сама. Проте, як відомо з Біблії, головним імітатором Бога є сатана.

988 рік – рік хрещення Русі князем Володимиром Святославичем. Дикою в цей час є далека околиця Московщина, в якій тільки через багато років з’явиться цивілізація та державний лад у вигляді лиш удільного Московського князівства.

А в 1240 р. нападники із Золотої Орди вбили у Києві митрополита Йосифа, Главу Руської Церкви. Відтоді монгольські окупанти намагаються допускати на загарбаній території тільки лояльних собі лідерів духовного і політичного життя. Показовою є опора Орди на князьків провінційного містечка Москва, де відтоді починається стрімкий розвиток, коли вся Київська Русь занепадає. Повноцінне існування Руської Церкви призупинено. Ці події можна вважати предтечею виникнення московської «церкви» і держави.

Наступний митрополит Максим, що вже є слугою наїзників, з київською кафедрою переїжджає у Володимир-на-Клязьмі. В тіні окупантського меча починається зовсім нова історія нової структури. Рабський старт і визначив подальшу її роль – бути іграшкою в руках будь-якої влади Московщини-Росії. Чи то окупаційної, чи то власної атеїстичної. Наступник Максима митрополит Пьотр переносить кафедру до Москви з розпорядження місцевого князя. Втім, попри віддаленість від Києва, Петро продовжує звати себе «митрополитом Київським і всія Русі». А в 1448 р. відбувся собор єпископів Московського князівства, який офіційно оформив  специфічний новий вигляд «церкви» та непідлеглість Константинополю, попри порушення встановлених правил (канонів). Після цього 141 рік московська «церква» православним світом не визнавалась! Її глави, чіпляючись за минулий авторитет Руської Церкви, далі вперто себе називають «київськими».

1589 р. – московська «церква» різко легалізувалась як самостійна (автокефальна) і вже в статусі патріархату. Доволі дивним є несподіваний дозвіл на це від Вселенського Патріарха Єремії ІІ Траноса під час візиту після стількох років ізоляції Москви у світовому православ’ї. Схоже, що версія про насильницький примус Патріарха до надання таких прави даній структурі є правдою. Цього ж року до подорожі у Московію Єремія ІІ благословив Руську Церкву на її рідних києво-галицьких землях, що продовжувала існувати незалежно від північно-східного сусіда. Однак Московський патріархат існував не вельми довго. Цар Пьотр І заборонив вибирати патріарха в 1700-му році, а через 20 років проголосив Духовну колегію як керівництво «церквою». Російський цар остаточно зробив її частиною державного апарату.

Після падіння царизму в 1917-му «церква» відновила патріархію. Страшний антицерковний терор більшовиків завершився у 1939-му р. дружбою з Московським патріархатом, який став по суті єдиною дозволеною клерикальною установою СССР. Цього ж року «священство» перекидають для служіння на нові окуповані регіони – в Західну Україну та Західну Білорусь, а потім у Прибалтику. З цього часу МП став фактично частиною державного апарату СССР, що не важко було передбачити. З початком «вєлікой отєчєствєнной» війни Іосиф Сталін спирається на «церкву», дозволив навіть відкрити рахунок для збору коштів. Перед завершенням війни за допомогою войовничо-атеїстичної влади  був скликаний собор, на якому було обрано провладного патріарха Сергія. Структура російської «церкви» з цього часу не мала кадрів, які б не були завербовані богоборчим режимом, а відповідно – втратила останні ознаки церковності.

Справді, московська «церква» утворилася на уламках Руської Церкви та аж до сьогодні використовує частину її традицій. Але історичний шлях даної російської установи від служіння чужовірній Золотій Орди до служіння атеїстичному СССР не дає нам права писати слово «церква» по відношенню до неї без лапок. Ця структура не лише не є Києворуською, а й не є Церквою загалом!

І, знаючи історію російської «церкви», не викликає здивування: встановлення нею в Україні незаконних МАФів; малювання ікон Сталіна; підтримка російських терористичних проектів; відмова відспівувати загиблих на Донбасі фронтовиків і хрещеного в Українській Церкві немовля. Це викликає тільки прагнення чимскоріше нейтралізувати Московський патріархат.

Олексій Чорноморець, НВР “Правий сектор”

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!