Петро Климчук: Міграційний законопроект Макрона як визнання правоти правих політиків

Французький президент Еммануель Макрон представив законопроект, що ускладнює мігрантам можливість стати новими мешканцями Франції. Пропозиція Макрона отримала як підтримку, так і викликала критику. Незалежно від позитивної чи негативної оцінки, багато хто сприймає новий законопроект як радикальний крок. Але чи так це насправді?

Законопроект Макрона передбачає ускладнення отримання “притулку”, а також перетину кордону. Зокрема він спрямований на посилення відповідальності за незаконний перетин кордону. За здійснення цього правопорушення передбачається штраф майже в 4000 євро або ж ув’язнення до одного року. У законопроекті йдеться про збільшення строку утримання нелегалів під вартою, ускладнення механізму отримання “притулку” й одночасне спрощення процедури депортації.

Чи варто думати, що у разі прийняття нового закону Франція переживе докорінні зміни? Звичайно ж ні. Закон, якщо він буде прийнятий і адекватно виконуватиметься, зменшить наплив мігрантів до Франції, але не усуне його цілком. Крім того, він аж ніяк не спрямований на вирішення питання тих мігрантів, які вторглися до Франції за останні десятиліття.

Назагал ініціативу Макрона можна порівняти з відомою заявою Меркель про те, що мультикультуралізм не спрацював. Після цієї заяви міграційний натиск на Німеччину аж ніяк не зменшився.

Що підштовхнуло ліберала Макрона до пропозиції ввести нові обмеження щодо мігрантів? Можна знайти принаймні два пояснення.

По-перше, навіть запеклий прихильник мультикультуралізму може зрозуміти, що дотеперішні темпи міграції дуже небезпечні. Вони загрожують зруйнувати систему суспільно-політичного життя зсередини. Легко займати промігрантську позицію, будучи членом якоїсь низової лівацької організації. Але, будучи державним лідером, потрібно думати про стабільність державного механізму.

По-друге, ліберали змушені хоч якось реагувати на зростання популярності так званих “правих популістів”. Це яскраво продемонструвала Німеччина. Перед виборами Меркель намагалася реабілітуватися в очах сотень тисяч розчарованих співвітчизників, які хотіли віддати свій голос за “Альтернативу для Німеччини”. Після виборів ситуація не змінилася. Оглядачі відзначають, що висування Аннегрет Крамп-Карренбауер на посаду генерального секретаря партії ХДС пов’язане з тим, що її розглядають як політика, здатного отримати симпатії серед новоспечених прихильників АдН. У Франції ситуація подібна. Макрон чудово розуміє, як нелегко йому було виграти вибори і тепер реалізує окремі елементи з програми противників.

Ініціатива Макрона дійсно у якомусь сенсі є свідченням “поправішання” політичного життя і у Франції, і по всій Європі. Але бачити у ній якийсь радикальний поворот не варто. Західна Європа настільки хвора, що послуги пластичного хірурга їй аж ніяк не допоможуть. Тож поки що її майбутнє виглядає дуже туманним.

Національний корпус

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!