Юрій Бондаренко: Постаті Острозького, Виговського та Собеського – об’єднують Україну та Польщу

«…Король, отъ насъ всихъ корунований, въ панстве коруны Полское будетъ».

Для думаючої людини буде дуже безглуздо на історію XVI-XVII століть накладати ті поняття і категорії, які були вироблені у XIX-XX столітті. Незважаючи на те, що у 1991 році Україна здобула незалежність, у нас і досі продовжується викладання історії, схвалене освітнім відділом СовНарКому, лише вдягнене у вишиванку та шаровари. Особливо це стосується часів, коли територія України входила до складу Речі Посполитої. Якщо історія XX століття проходить свій шлях деміфологізації, то історія раннього нового часу і досі лишає бажати кращого.

Тут дехто радіє, що на Львівщині нещодавно зламали таблицю старості міста Яворів, польському національному герою і королю Яну ІІІ Собеському, а на тому місці розмістили плакат Степана Бандери. Я погоджуюся, що кожен народ має вшановувати своїх національних героїв, водночас є такі постаті, які є компромісними і можуть шануватися обома народами.

У ті часи, одна і та сама людина могла ідентифікувати себе по-різному. Православний шляхтич з Пінська, який їхав на сейм на питання хто він, міг би дати відповідь в залежності від місця, де його питають. Якщо біля церкви, то русин (православна віра звалася «руською»), на сеймі – литвин, а десь в дипломатичній місії в Німеччині він би назвав себе «польський шляхтич». Належність до однієї спільноти не виключало одночасної належності до іншої.
У нашій історіографії прийнято вважати, що головним критерієм тодішньої «українськості» була православна віра, але тоді з’являється певний дисонанс, адже існував прошарок унійних руських шляхтичів, католиків та з поширенням Реформації – протестантів. Невже ми готові відмовлятися від славного роду тодішніх державних діячів і козацьких полковників з руської шляхти роду Немиричів, які сповідували аріанство? Від Острозьких, Вишневецьких, Заславських, Тишкевичів, які з діда-прадіда є нащадками княжих родів Русі? Вважаю це питання риторичним.

Король Польщі і Великий князь Литовський, Руський і Жмудський походив по матері з православного роду Даниловичів, рід Собеських теж руського походження, який прийняв латинський обряд. Чи можна вважати його поляком? Сумнівно. Чи можна вважати українцем «волоха» Петра Могилу? Теж сумнівно. Поняття «нація» мало лише політичне забарвлення. Можна було бути русином польської нації, литвином польської нації, навіть польський народ на той момент остаточно не сформувавався і серед шляхти Мазовії були поширені ідеї автономізму. Тому говорити про якусь спробу уніфікації з польського боку– безглуздо. На той момент була популярна ідея “сарматизму” і в актах Люблінської унії наша шляхта писала, що “руські сармати з сарматами польськими підписують договір, як рівний з рівним”. Звісно, це важко розуміти тим, хто пише про “польську окупацію” у XVI столітті.

На днях, декілька поляків з «Фаланги» намагалися спалити офіс товариства угорської культури. Говорячи про нормальні міждержавні стосунки Польщі та Угорщини можна зробити висновок, що це була проплачена провокація з боку ворожих сил з метою дискредитації України. Не виключаю, що і цю табличку могли зламати близькі до «Фаланги» люди. Якщо ж це зробили українці з патріотичних мотивів, то подібна акція свідчить в першу чергу про «слабоуміє» цих патріотів. Додаткові конфлікти з народом з яким ми маємо значний пласт спільної історії лише послаблюють наші геополітичні позиції. А тому позиція України має бути наступною: на ідіотизм з боку поляків не варто відповідати власним ідіотизмом. Потрібно вчити історію та пам’ятати, що постаті Костянтина Острозького, Петра Могили, Петра Сагайдачного, Адама Киселя, Івана Виговського та врешті-решт короля Яна Собеського, який разом з козаками звільнив Відень від турків-мусульман – мають бути об’єднуючими у нашій історії. Ворог знаходиться не у Варшаві, а у Кремлі і йому вкрай не вигідно, щоб українці і поляки знаходили спільну мову.

Юрій Бондаренко 

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!