Євген Карась: Пам’яті Романа Шухевича

5 березня загинув Роман Шухевич.

Відмінний спортсмен – футбол, біг, плавання, планери.. та чого тільки не було. Ставив рекорди.

“Пласт”. З особистої картки виписка: “Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний”.

Відмінно навчався. Польська, давньогрецька, німецька. Курси співу. Фортепіано.

Пізніше засновник успішної рекламної фірми. Проривна “Фама”.
Аби не війна…

Геніальний організатор підпілля. Атентати. Експропріації. Численні бойові операції.

І наостанок талановитий військовий керівник.

Оскільки українські танки нещодавно стріляли вже майже на кордоні з Московією, то немає особливого сенсу честувати навіть згадкою НКВС та МГБ. З цими все зрозуміло. Вже скоро червону помилку в історії України буде стерто назавжди.

В день загибелі Шухевича хочеться згадати за інше. Точніше сподіватися. Щоб з небес Роман не побачив у що перетворилася більшість “українських націоналістів” в тепличних умовах вільної України.
Тупорилі й темні. Нахабні та марнославні. І при цьому ссикливі і безініціативні.

Згадується дід-упівець з діаспори, який хворий, лежачи в ліжку, але сердито послав онуків летіти на Майдан в Україну.

– Мені що, в біса матір, і зараз треба показати як воювати за Україну?! Я підніму таки свій старий зад та навчу вас!!

Знав би дід, що тамтешнім онукам принаймні вистачало клепок гарно вчитися в університеті. На відміну від місцевого дегенеративного кодла, що претендує “будувати Україну”.

Нічого, Романе Йосиповичу, думаю і тоді вистачало кон’юнктурних вошей. Байдуже хто плазує на славних повстанських гербах та брендах. Часи справ все розставлять по місцях.

Автор: Євген Карась, С14

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!