Століття Естонської Республіки: з попелу війн у самостійне життя

Маленька країна Естонія 24 лютого відзначає 100-річчя з дня проголошення своєї державної самостійності. Як і сусідня Фінляндія, ця балтійська республіка обрала шлях незалежності, керуючись власними національними принципами, але, так само, як і Українську Народну Республіку, Естонію на це підбили більшовики, здійснивши заколот у Петрограді в жовтні 1917-го.

Проте, як говорить одна стара приказка, щасливі ті народи, яким історія дала нагоду здійснити своє право на самовизначення – тобто створити свою власну державу. Естонцям це вдалося! Адже, як і фіни, проголосивши незалежність, вони забули про партійні амбіції й спільно почали її обороняти, у той час, як українців роздирала громадянська війна та боротьба за верховенство лівої ідеології, рани від яких ми загоюємо і досі.

Але Естонська Вільна Держава (від ест. Eesti Vaba Riik) не була створена за одну ніч. І “Маніфест про незалежність”, який було урочисто проголошено 24 лютого 1918 р. у революційному Таллінні – бувши найважливішим державотворчим документом – служить всього лише оформленням акту народження Естонії. Звісно, що до такого кроку місцева влада, сконцентрована у руках аналогу Української Центральної Ради – Тимчасової Земської Ради (ест. Maapäev) – підійшла, зваживши всі “за” і “проти” у питанні державної самостійності.

Що ж передувало цьому визначному кроку? Кровопролитна й затяжна Перша світова війна породила внутрішню кризу у державі Романових. Лютнева революція та зречення царя стали нагодою для національних околиць імперії взяти владу на своїй землі у власні руки. Представники естонської нації, як і українці, все активніше починали вимагати від Тимчасового уряду адміністративного об’єднання своєї етнічної території.

Звісно, що для нової московської влади естонці не становили ані жодної загрози, ні будь-якого зацікавлення. Тож 12 квітня 1917 р. відбулось утворення Естонської автономії – до Естляндської губернії було приєднано північну частину Ліфляндської губернії. Згодом, 14 липня, зібралася демократично обрана Тимчасова Земська Рада, до складу якої увійшло 62 депутати від шести наявних партій (чотири з яких пропагували соціалізм у різних його проявах) і двох національних меншин – балтійських німців і балтійських шведів. Головою було обрано представника естонської фракції РСДРП(б) Артура Валлнера.

Успішне захоплення влади в Петрограді та Москві більшовиками у кінці жовтня 1917-го поглибило внутрішні розбіжності й всередині Естонської автономії. Попри те, що відверті прихильники Леніна і Троцького мали вплив на більшість населення, радикально налаштовані депутати Тимчасової Земської Ради мали інші плани щодо розвитку подальших подій. У нестійких умовах повзучої революційної анархії 28 листопада одноголосним голосуванням було прийнято рішення визнати вищим органом державної влади в Естонії Тимчасову Земську Раду (новим головою якої став радикальний соціаліст Отто Страндман) і затверджено дату проведення Естонських Установчих Зборів для вироблення подальшого державного устрою Естонії.

Наступ більшовицької Червоної Гвардії (у грудні 1917 р. – січні 1918 р.) на Захід, з метою “повернення” у лоно нової московської держави національних околиць, кардинально змінив плани влади Естонської автономії. Якщо раніше розуміння незалежності визнавалось кроком для здійснення у далекому майбутньому, то тепер воно набуло сакрального значення. На виборах до Естонських Установчих Зборів, які відбулися 3-4 лютого 1918 р., дві третини виборців підтримали самостійницькі партії, які наполягали на негайному проголошенні незалежності Естонії.

Враховуючи те, що двома місяцями раніше державний суверенітет проголосила Фінляндія, а двома тижнями – УНР, більшовики в Естонії спробували захопити владу. Місцеві загони Червоної Гвардії напали на будівлю, де проходили Естонські Установчі Збори, однак члени Тимчасової Земської Ради грали на випередження. Так, 19 лютого у місті Пярну був створений Комітет Порятунку Естонії (ест. Eestimaa Päästekomitee) – тимчасовий естонський уряд з особливими повноваженнями на чолі з Константіном Пятсом (представник Консервативної аграрної партії). Першочерговими кроками нового державного органу стали підготовка Декларації незалежності Естонії під назвою “Маніфест до усіх народів Естонії”, вихід країни зі згарища світової війни та налагодження мирних відносин з міжнародною спільнотою.

У цей же час вступила у дію мирна угода, підписана у Брест-Литовську між імперською Німеччиною, УНР і більшовицькою Московією. Згідно з її основними пунктами, Червона Гвардія мала залишити окуповані раніше землі по лінії Раквере-Рига-Мінськ-Київ-Одеса й відступити у межі етнічного проживання московитів. Скориставшись військовим хаосом 23 лютого 1918 р., Комітет Порятунку Естонії публічно зачитав текст Декларації незалежності Естонії на велелюдному вічі у середмісті Пярну. Наступного ранку незалежність було проголошено у Таллінні. Естонська державність почала набувати цілком реальних обрисів суверенітету.

Та спроби естонських самостійників попервах взяти владу у свої руки та навести у країні лад були зведені нанівець німецькою інтервенцією. Берлін розглядав Естонію, як і її сусідку Латвію, зоною свого прямого впливу, адже тут проживала велика національна меншина балтійських німців, яких необхідно було захистити (знайома казка, чи не так?). Ввечері 24 лютого у Таллінні розпочалося національне повстання, спрямоване проти німецьких і більшовицьких окупантів. Естонські патріоти захопили арсенали зброї та почали формування власних збройних сил, які мали одразу піти у підпілля. Причиною стала суттєва перевага німецьких військ, армійські частини яких прямо з фронту 26 лютого почали на власний розсуд господарювати у Таллінні, Пярну, Курессааре і Палдіскі.

Впродовж березня-жовтня 1918-го Естонія перебувала під військовою окупацією Німеччини. Її тимчасовий уряд (Комітет Порятунку Естонії) перебував у нелегальному становищі, водночас багатьох депутатів Естонських Установчих Зборів було заарештовано, комусь вдалось втекти у сусідні Швецію та Фінляндію. А 22 вересня 1918 р. Вільгельм II визнав Естонію невіддільною частиною Німецької імперії як автономне коронне герцогство. Та німці раділи не довго новому територіальному придбанню…

Вітер змін на Західному фронті світової війни роздмухав революцію й у Німеччині. У підсумку – вимушене перемир’я з переможцями та примусова евакуація власного війська зі Східного фронту додому. Вже 19 листопада представники німецької окупаційної адміністрації передали усю повноту влади новосформованому Естонському Тимчасовому Уряду (ест. Eesti Ajutine Valitsus). Наступного дня з підпілля вийшли озброєні естонські війська, які були організовані у державний Союз Оборони (ест. Kaitseliit), почалося формування профільних міністерств. Потроху Естонська Держава почала функціонувати.

Та нова загроза зі Сходу не забарилася – 28 листопада 1918 р. більшовицька орда захопила Нарву. Так почалася Естонська визвольна війна… У складний воєнний час необхідно було приймати негайні рішення, які просто необхідні для підтримання державного ладу. Серед таких і розпуск 9 травня 1919 р. Естонського Тимчасового Уряду, члени якого передали повноваження новосформованому першому уряду Естонської Республіки (ест. Eesti Vabariigi Valitsus). Водночас Тимчасова Земська Рада проіснувала до 23 червня 1919 р. – надалі парламент Естонії перейняв назву Законодавчі Збори (ест. Riigikogu). Цього ж дня естонські війська спільно з латвійськими загонами перемогли німецьку Балтійську дивізію у битві під Винну. Цей тріумф дозволив естонцям розвивати наступ на Схід, женучи більшовицькі війська до Пскова і Ямбурга.

Переломні битви Естонської визвольної війни, у ході яких було зупинено наступ ворогів і було розпочато контрнаступ, велися по всій протяжності фронту. Більшовики, розуміючи вторинність естонського фронту, першими пішли на замирення. Так, 3 січня 1920 р. у Тарту було складено угоду остаточного перемир’я, а вже за місяць, 2 лютого, була підписана Тартуська мирна угода – представники Естонської Республіки і РСФСР припинили війну та визнали один одного на державному рівні. Згодом були 20 років самостійності та соціально-політичної розбудови суспільства, які перервалися 50-річною більшовицькою окупацією. У серпні 1991-го Естонія разом з іншими республіками СССР залишила конаючу тюрму народів, відновивши свій державний суверенітет. Нині естонська нація з гордістю та шаною святкує 100-річчя своєї незалежності, згадуючи мужній чин своїх героїв.

Денис Ковальов

pravyysektor.info

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!