Горлохват: бійня у Гетьманському Саду

… бійня у Гетьманському Саду, уся її лють та кров, а крові було пребагато – не лише на грунтах та доріжках старого панського парку, не лише на асфальті, не лише на підлозі Будинку Офіцерів, куди заносили перших забитих до смерті та пристрелених людей, не лише у середині “швидких допомог”, її було багато у холодному повітрі й повітря здавалося масним від крові – ця бійня включила велику війну. Так включають потаємний невидимий та невблаганний механізм на живодерні, який є подібним до потужної та великої бензопіли. Спочатку – поножовщинами, проламанами головами, підпаленими українськими прапорами та захопленими держбудівлями східніше Дніпра. Тоді вбивали нас. Потім – було вогнене жертвопринесення Україні та Гіпербореї ув Одесі. Відтоді почали вбивати ми. Громадянська війна протривала недовго. Вперлася Кацапєтовка – краснорила та любєшна. Але взимку та навесні нас вбивали не лише перші кацапські ДРГ, що вжі тоді починали прослизати до нашого двору. Нас вбивали – в першу чергу – свої. Співвітчизники. Співгромадяни. Ті, що полюбляли їсти борщ із салом. Ті, що вболівали не лише за “Шахтар”. Від 1991 року в Україні йшла холодна громадянська війна – ще учора ситий хохлоплебс, помножений на кацапських колонистів протистояв нам – вперто, злобно та хвацько. Тричі хитрий Кучма ненадовго приморозив Україну, але бджоляр та гопник розморозили її, заливши пекучого диявольського сала за шкіру – від 2005 несито та хижо розросталося протистояння, маніхейське та чорно-біле, коли нас намагалися годувати георгієвсько-смугастою пабєдою над нашими союзниками у 1945, сатанистською сектою, якій віддали нашу Лавру, єврейським та російськими графоманами-збоченцями, яким віддали наш Київ – вони це називали “кієв міхаіла булгакава і анни ахматавай”, запеклий Kulturkampf схрещено було зі спогадами про ОУН та про СМЕРШ. Ніколи не вірив у те, що поганий мир є кращим за добру сварку. Не вірю й зараз. Попри бійню у Гетьманському Саду…

Gorlohvat

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!