З Днем закоханих!

14 лютого всі бігають, метушаться, дарувають один одному дивні папірці у вигляді сердечок і вітають один одного з “днем святого Валентина”. Свято це виникло відносно недавно і грунтується на легенді.

“В далекі і темні часи правив владний і жорстокий римський імператор Клавдій II, який взяв собі в голову, що самотній чоловік – без сім’ї, дружини і зобов’язань, краще б’ється за батьківщину на ратному полі, і заборонив легіонерам одружуватися. А Валентин був звичайним священиком, який співчував нещасним закоханим і потайки від усіх, під покровом ночі освячував шлюби люблячих чоловіків і жінок. Незабаром «витівки» священика Валентина стали відомі владі і його кинули до в’язниці і засудили до страти. У в’язниці Валентин познайомився з прекрасною дочкою наглядача – Джулією. Він її зцілив від сліпоти, і вона закохалася в нього. Священик перед смертю написав дівчині визнання в любові – валентинку, а сама страта нібито відбулася 14 лютого 269 року”.

Красива історія, але видно, що складена людиною, не ознайомленою ані з історією, ані з практикою Церкви. В оповідці видно 3 історичні помилки:

1) нікого Валентин вінчати не міг, бо справа була до прийняття християнства, а римське право не сприймало шлюб, проголошений християнином;

2) обряду вінчання тоді не існувало в принципі, сформований він був лише після 4-го століття;

3) Найголовніше – Валентин був у сані, тому не міг покохати дівчину, бо священик має право закохуватись і одружуватись тільки до прийняття сану. В іншому випадку його позбавляють священства.

Можливо Валентин дійсно існував. Та слід пам’ятати, що тоді страчували за віру у Христа, а не за те, що хтось когось таємно вінчав – звершував акт, який не визнавався ані державою.

Але сучасна маскультура сильно змістила акценти, зробивши з мученика за Христа – мученика за права та свободи закоханих. І навіть якщо все було так, як підноситься нині, слід звернути увагу, що Валентин вінчав закоханих законним шлюбом. А не благословляв безладні сексуальні зв’язки, як звикли думати нині.

Натомість менш розкрученим, але більш правдивим і змістовним є  День святих благовірних князя Петра і дружини його княгині Февронії, життя яких є зразком істинної подружньої любові та вірності. Тобто день Православної сім’ї, який свята Церква відзначає 8 липня.

Благовірний князь Петро був другим сином Муромського князя Юрія Володимировича. Він вступив на Муромський престол у 1203 році. За декілька років до того Петро захворів на страшну хворобу, проказу, від якої жоден лікар не міг його вилікувати. Якось у сонному видінні йому було відкрито, що його вилікує лише Февронія, дочка простого бджоляра з села Лагідне. Молодий князь послав туди своїх людей. Коли ж він побачив дівчину, то настільки закохався, що дав обітницю одружитись на ній, якщо одужає. Февронія вилікувала князя, і він виконав свою обітницю. Це був відчайдушний крок справді люблячого серця, адже шлюби між князями та селянками не практикувалися. Бояри, не бажаючи мати за княгиню простолюдинку, вимагали, аби Петро відпустив її. Той відмовився. Подружжя вигнали. Февронія підтримувала та втішала Петра. Проте, невдовзі на Муром прийшла кара Божа, і народ зажадав, аби князь повернувся разом із дружиною.

Святе подружжя прославилося благочестям та милосердям. Вони померли в один день – 8 липня 1228 року – в один і той самий час. Що, безумовно, є великим щастям для людей, які кохають одне одного. Перед смертю обоє прийняли чернечий постриг, Петро – під ім’ям Давид, Февронія – під ім’ям Єфросинія. Їхні тіла поклали в одному гробі.

Історія цих святих – історія зразкової християнської родини. І вона аж ніяк не менш романтична, ніж історія св. Валентина.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!