Микита Нерез: Як має поводити себе національний лідер

Перед вами лідер боснійських мусульман та перший президент Боснії і Герцеговини Алія Ізетбегович. Його державі не потаналино з самого початку, вона стала жертвою комуністичних експериментів зі змішання населення. Таким чином Боснія була пронизана сербськими, хорватськими та боснійськими анклавами, мішанина іноді приймала безпрецедентні масштаби, перчинки додавав ще факт давньої релігійної ворожнечі і роздробленості.

Коли Боснія вирішила покинути Югославію, Алія зіткнувся з опором сербського населення, котре закономірно не хотіло ставати меншиною в новій унітарній державі. Симпатії Белграду також були на стороні сербських сепаратистів, тому військова криза спалахнула миттєво: сербські добровольчі формування та Югославська армія вторглися на територію молодої держави, залишаючи за собою кривавий слід етнічних чисток (в кращих традиціях Балкан).

Міжнародна спільнота зрадила Боснію, уповноважений ООН лорд Керінгтон прямо радив Ізетбеговичу погодитися на розділення держави. Але лідер Боснії був справжнім державцем і патріотом, тому обрав війну замість ганьби. В цей час ворожі формування вже знаходилися в сербському анклаві столиці Боснії Сараєво. В розпорядженні президента Ізетбеговича не було армії, не було навіть скоординованої добровольчої сили. На вулиці Сараєво молоду державу вийшли захищати мафія, загони міліції та роздріблені організації добровольців. Їм протистояла найсильніша армія Балкан з бронетехнікою, авіацією та важким озброєнням. За час боїв в столиці президент Ізетбегович встиг побувати військовополоненим, вдало користувався як військовими так і дипломатичними важелями і в результаті сили боснійців вибили сербів з міста.

А далі були 3 довгих роки облоги Сараєво, агресія Хорватії, жахлива війна і… перемога. Згідно Дейтонських угод Боснія і Герцеговина все ж побачила світ як суверенна держава. Хоч не все як хотіли боснійські націоналісти було втілено в життя, хоч формат держави був трохи іншим, ніж хотілося, але Боснія не стала частиною Великої Сербії, була визнана світовим товариством та змогла отримати змогу мирно розвиватися. Алія Ізетбегович прийняв країну з ворожими військами на вулицях своєї столиці і ополченням в якості армії, виступивши проти міцної югославської військової машини. Але навіть в таких умовах він зумів попередити ганебну поразку.

А що там дипломат та миротворець Петро Порошенко, що керує 40 мільйонною найбільшою в Європі державою? Закликає ввести миротворців на Донбас та придумує вже сто п‘ятсотий мирний план? Перемога у війні це завжди політична воля, не важливо наскільки сильний твій супротивник. Війна має тривати до повного відновлення конституційного ладу на всіх окупованих територіях України, а метою війни має стати виключно перемога, а не мир.

Якщо ви вчергове з екранів телевізорів почуєте про Мінські домовленості та миротворців на Донбасі- згадайте приклад Боснії та Аліі Ізетбеговича. Адже так виглядає патріотизм, а не барижництво.

Микита Нерез

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!