Петро Климчук: Україна та сусіди з Заходу: подвійне завдання націоналістів

Не встигли вщухнути перипетії щодо “історичного” закону у Польщі, як вибухнув новий скандал зі ще одним західним сусідом України. Або свідомі провокатори, або горе-патріоти здійснили напад на будівлю союзу угорців в Ужгороді (вкинули декілька пляшок із запалювальною сумішшю). Реакція офіційного Будапешту не забарилася. Угорщина почала говорити про необхідність введення на Закарпаття місії ОБСЄ.

В цілому характер відносин між Україною та її західними і південно-західними сусідами все більше стає схожим на вакханалію абсурду. Дурість і недалекоглядність генерується українською владою, владою наших сусідів, суспільними настроями, які добряче підігріваються ЗМІ. За таких умов українські націоналісти мають не лише шанс, але й обов’язок вирізнитися зваженою, раціональною і водночас принциповою позицією.

Безперечно, націоналісти повинні формувати таке силове поле, яке не дозволяло б владі йти на невиправдані поступки і демонструвати безхарактерну політику стосовно викликів із боку наших сусідів. З іншого боку, націоналісти мають остерігатися істерії і некритичного мислення, якими переповнене наше громадянство. Розмов про “клятих воріженьків” сьогодні більш, ніж достатньо. Тож націоналісти повинні демонструвати не емоційність і популізм, а вміння тверезо аналізувати ситуацію.

Візьмемо для прикладу українсько-угорські взаємини. Проблем із цими взаєминами, м’яко кажучи, вистачає. Але пересічний громадянин може бачити ще більше проблем, ніж є насправді. Наприклад, у якості провини нинішньої угорської влади згадується діяльність партії “Йоббік”. Але з точки зору реальних фактів це абсурд. Адже для партії “Фідес”, що перебуває при владі, “Йоббік” становить куди більше проблему, ніж для пересічного українця. “Йоббік” фактично – це головна опозиційна сила в Угорщині, і Віктор Орбан був би тільки радий, якби ця партія зазнала краху.

Потрібно розуміти, що реальні суперечливі моменти у взаєминах між нами і нашими західними сусідами зазвичай перебільшуються “нашими” ЗМІ. Частково це робиться задля рейтингу (скандальна новина буде в рази популярнішою за тверезий аналітичний матеріал). А частково – через ідеологічну упередженість і виконання замовлень закордонних спонсорів (які не зацікавлені у згуртованості країн Центрально-Східної Європи). Коли звичайні громадяни обурюються кроками Польщі у царині політики пам’яті, це легко зрозуміти. Але коли іміджем УПА переймаються ЗМІ, які водночас очорнюють сучасний націоналістичний рух в Україні і рекламують лівих екстремістів, це не викликає ніякої довіри.

За таких умов націоналістам просто немає сенсу намагатися бути “ще більш обуреними”, ніж свідомі провокатори зі ЗМІ. Про чергову “зраду” вистачає кому кричати. Націоналісти ж повинні концентруватися виключно на дійсно принципових речах.

Інколи виникає враження, що нам на найближчі п’ять-десять років варто забути Інтермаріум, що цей проект поки що буде поховано під популізмом наших урядів та незрілістю наших суспільств. Тим не менше, націоналісти, демонструючи принциповість в одному, мають показувати розважливість у іншому. Націоналісти повинні привчити суспільство до того, що саме вони є найбільш раціональною і здатною до стратегічного мислення політичною силою.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!