Між Нацією і Богом

У нашому суспільстві спостерігаються дві крайнощі. З одного боку — байдужість до національних справ (її радикальна версія — орієнтація на закордонні, в тому числі ворожі сили). З іншого боку — якийсь гарячковий патріотизм, намагання зробити націю найвищою цінністю й універсальним критерієм мислення.

Обидві крайнощі є наслідком ігнорування християнського розуміння нації.

Нація — це справді вагома цінність (так само, як сім’я). Люди гуртуються у більші чи менші спільноти, бо цього вимагає сама природа людини. Людина — істота суспільна. Однією з форм такої згуртованості є нації. Можна навіть сказати, що творцем націй є Бог, що вони закорінені у небесному “плані” щодо земної історії і що нації мають своїх янголів (про це писав не один визначний богослов). Належачи до певної спільноти, людина має дбати про її інтереси, а в деяких випадках бути готовою померти заради неї.

Водночас нація — не бог. Не варто робити з неї ідола. Не варто перетворювати її на універсальну засаду мислення. Чи може, скажімо, існувати “національна Церква” в абсолютному значенні? Ні, не може. Бо Господь створив Єдину Церкву. Бо існує єдина істинна віра. Релігія не може бути національною так само, як не може бути національною математика або фізика. Адже математичні істини або фізичні факти є універсальними. Ще більш об’єктивним є Боже існування і Господнє Об’явлення. Або ж інше питання: чи може поверхнева турбота про національні інтереси здійснюватися коштом порушення моральних норм? Ні, не може. Бо моральні норми об’єктивні.

Всі речі будуть на своїх місцях тільки тоді, коли на першому місці буде Бог…

Християнський націоналізм

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!