Петро Климчук: Рік при владі. Що Україні потрібно розуміти про президентство Дональда Трампа

20 січня минулого року новообраний президент США Дональд Трамп вступив у свої повноваження. Ця подія мало кого лишила байдужим. Обрання Трампа викликало надзвичайно полярні оцінки. Для одних воно стало світанком нової ери. Для інших — репетицією кінця світу. Як же Трамп змінив Америку і як Америка сьогодні змінює світ? Чи виправдалися надії одних і побоювання інших? Спробуємо відповісти на ці питання без емоцій.

Найперше, що варто відзначити, це те, що США повернулися до ролі сильного і вольового гравця. “Яструби” знову у грі. Зміна тактики, а подекуди і стратегії мала низку виявів: від тиску проти КНДР і більш жорсткої присутності на Близькому Сході до конфронтації зі “Старою Європою”.

Однією зі змін став перехід Вашингтону на виразні антиросійські позиції. Ще під час виборчої кампанії Трамп критикував непростиму м’якість Обами. Безвольність президента-лівака призвела до того, що Путін порушив статус-кво на Сході Європи. Ставши президентом, Трамп не може відмотати час назад і якось виправити допущені Обамою помилки. Однак він доклав чимало зусиль, аби не дозволити Росії піти ще далі.

Фактично, обрання Трампа остаточно поховало “політику перезавантаження відносин”, яку 2009 року запустила тодішній держсекретар Гілларі Клінтон. Для США Росія знову є одним із головних супротивників. Політика санкцій проти Росії набрала різких форм. США стали зацікавленими у побудові реального військово-політичного щита проти Росії у Центрально-Східній Європі. Чи користується цими позитивними змінами нинішня українська влада — це вже інше питання. Ми розглянемо його наприкінці статті.

Інший важливий момент зовнішньої політики Трампа полягає у конфронтації з європейськими глобалістами. Трамп вступив у протистояння із німецько-французьким ядром Євросоюзу, яке відстоює ще більшу централізацію цієї структури, суїцидальну політику щодо біженців, а також проводить політику потурання російській агресії (так, наприклад, Німеччина та Франція спільно виступили проти нових антиросійських санкцій США, Німеччина також виступала проти східноєвропейських навчань НАТО).

Критично ставлячись до Меркель та її французьких колег, Трамп зробив ставку на Центральну Європу. Про серйозність цієї ставки засвідчив здійснений минулого літа візит американського президента до Польщі. Візит відбувся у контексті саміту країн Міжмор’я. Таким чином Трамп показав, що ця геополітична ініціатива має для нього дуже важливе значення. Звертає на себе увагу риторика виступу Трампа перед поляками: американський президент дав знати, що геополітичні процеси у Центральній Європі цікавлять його не лише з прагматичної точки зору, а й з точки зору захисту справжніх європейських цінностей.

Одну з рис зовнішньої політики Трампа можна назвати повагу до сили і принциповості як союзників, так і противників. Наприклад, США з обранням Трампа збільшили тиск проти Ірану (наскільки ця політика виправдана — інше питання). Але твердість позицій іранської влади змусила Америку відступити і погодитися не поновлювати санкції проти Ірану.

Підсумовуючи, поглянемо у світлі вище сказаного на поведінку нинішньої української влади. Порошенко не скористався достатньою мірою тим, що політика США стала більш антиросійською. Трамп повернувся до політики сили і готовий співпрацювати з сильними гравцями. Києвом сила не була продемонстрована. Отож, США, залучаючись до питання українсько-російського протистояння, будуть діяти, виходячи з власних інтересів, які далеко не завжди співпадають із українськими. Аби заручитися надійною підтримкою США, Україна повинна продемонструвати, що має чіткі принципи і готова ці принципи послідовно втілювати в життя. Тут існує певний парадокс, аби мати США союзником, потрібно в першу чергу покладатися на власні сили і в деяких випадках діяти врозріз із політикою США. Та навряд чи Порошенко зважиться на таку політику.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!