Керовані меншини

Після подій 2014 року деякі сусідні з Україною держави (Угорщина, Румунія, Польща) активізували використання своїх національних меншин за кордоном як інструмент зовнішньої політики, чинник тиску й впливу на сусідів.

Виявилося, що це доволі важливий та ефективний засіб геополітичної гри, хоча всі фігуранти прикривали власні прозорі інтереси загальногуманітарними гаслами (культура, історія, мистецтво, права людини, повага до етнічних меншин тощо). Власне, те саме після 1991-го робила й Російська Федерація, але в значно брутальніших й агресивніших формах.

Незрідка політика щодо своїх закордонних національних меншин є доволі цинічною. Наприклад, ще за життя володаря Туркменістану Сапармурата Ніязова (Туркменбаші) у тій центральноазійській країні зажадали, щоб тамтешні росіяни відмовилися від російських паспортів або в разі незгоди виїхали геть, віддавши державі свої квартири. Москва на це ніяк не відреагувала, бо на той час мала великий інтерес до туркменського газу. Натомість вела активну й наступальну пропаганду щодо «утисків» росіян в Україні, Латвії, Естонії й так далі.

А коли національні меншини стають керованими з-за кордону, це створює безліч болісних проблем країні їхнього проживання, понад усе якщо відповідна держава прагне перетворити своїх одноплемінників — іноземних громадян на слухняний «бойовий загін» власної політики. Відомо, як у другій половині 30-х років ХХ століття Німеччина таки перетворила німців Судетської області Чехословаччини на геополітичних волонтерів Третього Рейху, на «криголам» знищення чехословацької держави. Після 1945-го для судетських німців це закінчилося трагедією, великим вигнанням із краю, де вони жили протягом багатьох століть.

Берлін намагався керувати німецькими громадами навіть у США. Певні можливості для цього були. Починаючи від перших спроб заселення Америки європейцями, на теренах американських колоній Британії з’явилося дуже багато німецьких переселенців. Коли після завоювання незалежності в США вирішувалося питання про офіційну мову молодої самостійної держави, англійська набула цього статусу під час голосування більшістю в один голос. Офіційною мовою там цілком могла стати німецька. Проте оскільки влада США, за всього її лібералізму щодо різноманітних етнічних громад, ніколи не дозволяла етнічно спорідненим державам переселенців керувати меншинами на американській території, то останні природно й без особливих колізій інтегрувалися в американське суспільство, перетворюючись на його органічну частину.

До речі, коли в сусідній Канаді генерал Шарль де Ґолль, перебуваючи з візитом, дозволив собі виголосити якусь недолугу фразу, щось на кшталт: «Хай живе вільний Квебек!» (Квебек — це франкомовна провінція Канади), він одразу став у Канаді небажаним іноземцем.

Якщо держава дозволяє іншим країнам ідеологічно, політично та культурно керувати національними меншинами, які живуть на її території, вона віддає іноземним столицям значну частину свого суверенітету.

Ігор Лосєв
За матеріалами сайту http://ukrnationalism.com
Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!