Братство Архистратига Михаїла: Християнство – це любов без компромісів

В наші підлі та скупі часи ідеалом церкви багато хто з нас бачить середньовічну Католицьку церкву. І не важко зрозуміти чому. Велич готичних соборів, всесильність авторитету єпископів, безжальність до єретиків, врешті-решт велична місія – звільнення Єрусалиму. «Deus vult!», еге ж?

Хоча, звісно ж, справжня краса середньовічного католицизму в тому, який жах та істерику викликає згадка про неї у сучасних нікчемних противників Церкви. Їх істерика завжди тішить.

Проте не середньовічна церква є актуальним образом того, якою має бути церква сучасна. Будьмо відверті, заповнені храми, тотальна відданість догматам, церковна влада – це в минулому. Добре це чи погано? Можна полемізувати, а реальності це не змінить.

Прообразом того, якою має бути церква сьогодні, є образ церкви в перші її десятиліття. В перші роки після П’ятидесятниці послідовники Христа з Юдеї розійшлись просторами Античного світу, шляхами греко-римської цивілізації.

Той світ був надто зайнятий, щоб помічати Євангеліє та його проповідників, надто заклопотаний мирськими справами, пануванням світом, щоб прийняти чи відкинути християнство. Рим проігнорував би християнство, якби тільки воно виконало одну, загальну для всіх, умову – прийняло правила, за якими всі жили.

Чи вимагали ці правила від християн зректися віри? Перестати звершувати свої обряди? Припинити проповідь? Аж ніяк. Принесіть жертви античним богам і продовжуйте вірити в свого. Так казав тогочасний світ християнам.
Моліться своєму Богові приватно, не лізьте з ним до школи, до державних кабінетів, в життя інших людей. Так каже нам сучасний світ. І тоді, мовляв, в світі запанує гармонія.

Античний світ не знав живого Бога, а тому не бачив потреби в зайвій жертовності, в безкомпромісності, в категоричності. «Давайте просто не заважати один одному». Але ті, хто знав Христа померли для світу і народились для нового життя. Для життя, в якому не може бути компромісів, в якому не існує напівправди, в якому немає місця частковій лояльності.

Ми з вами померли для цього прісного світу загальної рівності та толерантності. Ми знаємо лише тотальну, всеосяжну і безкомпромісну Любов, яку заповідав нам наш Бог. Любов до Нього, любов до себе, любов до ближніх. А з разом з нею – зневагу до гріха, безжальність до зла.

Так, напевне ми не побачимо державної підтримки церкви, напевне ми не побачимо мільйони вірних. Можливо скоро ми навіть не побачимо тих величних соборів, до яких ми звикли. Напевне світ сміятиметься з нас, не розумітиме нас, зневажатиме нас і, згодом, вбиватиме нас. Але що нам світ?

Греко-римський світ, з усією його величчю та красою був, зрештою, лише підніжжям Христа. Дорогами, якими Його учні принесли світові Добру звістку. Сучасний світ також удостоїться цієї честі – стати підніжжям Христа. А ми удостоїмось честі стати тим не мудрим, яке обрав Господь, щоб присоромити мудре.

Братство Архистратига Михаїла

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!