Михайло Омелянович: «Армія ЄС» – фантом чи реальна перспектива?

22 травня на сайті впливового американського часопису «Foreign Policy» з’явилася стаття Елізабет Броу під назвою “Німеччина по тихому будує європейську армію під своїм командуванням”. Звісно, виходячи із самої назви, стаття могла б стати сенсаційною, якби не розповідала про тенденції, які можна спостерігати вже роками. Роками брюссельські чиновники заявляють про створення «армії ЄС». Роками про потребу військової інтеграції країн ЄС кажуть політики у Берліні і Парижі. Роками ці зусилля виливаються у мізерні результати. Все це викликало у експертів «посмішку або ніякове мовчання», як зазначає сама Броу.

Найбільшим досягненням на цьому шляху стало створення спільного штабу. Який, втім, налічує «аж» 30 працівників і відповідає за навчальні місії у Сомалі, Малі і Центральноафриканській республіці. Виглядає доволі убого, як для світового геополітичного суб’єкту. Броу також пише про інші концепції «військової інтеграції країн ЄС», такі як, наприклад, Nordic Battle Group, невелику групу швидкого реагування, чисельністю 2400 особового складу, сформовану Балтійськими державами, деякими Скандинавськими країнами та Нідерландами за участю Британських сил швидкого реагування, чи, наприклад, “міні НАТО” , до якого входили б Балтійські країни, Швеція та Фінляндія Але можливість повноцінної реалізації цих проектів нині під питанням.

Однак, нинішня спроба, що її здійснює німецьке військове відомство більш ніж цікава з тієї причини, що йдеться не про створення «з нуля» нової «армії ЄС», а про інтеграцію окремих військових підрозділів деяких країн ЄС до вже існуючих німецьких збройних сил – Бундесверу (наголосимо, до Бундесверу вливаються лише окремі підрозділи, не всі збройні сили), про що зазначається у Рамковій національній концепції Бундесверу. Так, зокрема, 4 бригада швидкого розгортання збройних сил Чехії приєднається до 10 танкової дивізії Бундесвера, румунська 81 моторизована бригада приєднається до дивізії швидкого реагування Бундесвера, голландська 43 механізована бригада вливається до 1 німецької бронетанкової дивізії. Так само, є перспективи інтеграції до Бундесвера окремих підрозділів скандинавських країн. Тобто, як зазначає Броу, Бундесвер створює на території ЄС мережу «міні-армій», пов’язаних з німецьким військовим командуванням.

Цей план виглядав би доволі амбіційно, якби не розуміння, що і Німеччина і країни, армійські підрозділи яких інтегруються до Бундесверу, йдуть на такий крок вимушено. При чому, причини, які змушують на подібний крок німецьке керівництво, свідчать про системну кризову хворобу Бундесверу. Броу, у своїй статті наводить вражаючі цифри. Так, якщо до об’єднання Німеччини, військовий бюджет ФРН становив 2,7% ВВП, то у період з 2013 р. до 2016 він складав 1,2% (що значно нижче, за передбачені вимогами НАТО 2%, що зараз викликає велике обурення адміністрації Білого дому). І, як заявив нинішній міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габріель, сподівання на підвищення військового бюджету до стандартних 2% є «цілком нереалістичними». До цього слід додати цифри, які відображають рівень деградації німецьких збройних сил. Особовий склад Бундесверу знизився з 370000 до 178000 (за іншими даними, всього 167000) військовослужбовців дійсної служби. З технікою справи взагалі плачевні: більшість гелікоптерів ВМФ знаходяться у неробочому стані, а з 64 гелікоптерів сухопутних військ придатними до використання є лише 18. Американські військові, чиновники та експерти останнім часом вже навіть публічно розповідають чи то анекдоти, чи то сумну правду про те, як «Бундесвер на навчаннях замість автоматів використовує швабри». Не додало престижу, і навіть бойових навичок, Бундесверу і участь його підрозділів у різноманітних операціях багатонаціональних сил за кордоном. Про це не пише Броу, але, наприклад, в тому ж Афганістані, де у складі ISAF перебувало майже 4,5 тис. німецьких бійців, німецькі підрозділи відмовлялися брати участь у наступальних операціях проти Талібів, піддаючись тискові пацифістськи налаштованих лівих політиків. Коли військові з інших країн відправлялися на бойові завдання, німецькі солдати зазвичай залишалися на базах. Це не могло не відобразитися негативно і на іміджеві німецьких військових за кордоном, і на моральному духові самих військовослужбовців Бундесверу.

Є ще один важливий фактор, про який не згадує Броу – після введення у 2011 р. контрактного принципу комплектації та відмови від військового призову, перед бундесвером постала проблема кадрового голоду. Це породило доволі дивні ініціативи. Так, влітку 2016 р., в новій військовій доктрині ФРН було передбачено можливість укладення контрактів на службу у Бундесвері для громадян інших країн ЄС. Це викликало обурення в середовищі німецьких військових. Але як поповнити лави збройних сил за умов відсутності мотивації це робити у самих німців? Вихід був знайдений доволі простий – за рахунок збройних сил інших країн ЄС.

Очевидно, що країни, які погодилися та таку інтеграцію так само мають для цього кроку важливі мотиви. Так, Нідерланди ще у 2011 р. продали свої останні танки Тепер же голландські солдати мають змогу служити на нових німецьких танках у складі німецької ольденбурзької танкової дивізії. Ще більшою мірою це стосується військових Чехії та Румунії. Німецький ВПК та легендарна німецька штабна культура попри всі актуальні проблеми німецької мілітарної сфери, все ще зберігають свою першість у Європі. І відповідні навички та техніка аж ніяк не завадять військовим інших країн ЄС. Чи стане результатом цього постання якоїсь «армії ЄС» чи навіть «альтернативи НАТО ? Навряд чи. Як брюссельські бюрократи, так і берлінські політики, з одного боку хочуть нарешті отримати свій власний інструмент для здійснення поліцейських операцій, автономний від США та НАТО (тим більше, зараз поступово намічається ідеологічна конфронтація між Берліном та Вашингтоном). Однак, з іншого боку, вони не спроможні виробити мотиваційні механізми для служби в такій армії для громадян Західної Європи. А якщо такі мотивовані люди серед західних європейців випадково з’являються, то одразу чомусь підпадають під підозру у «прихованому нацизмі» (останнє «полювання на нацистських відьом» у Бундесвері доволі показове у цьому плані). А от чи Центрально-Східна Європа готова бути військовим сателітом Берліну та Брюсселю – велике питання. Та ж Румунія у військовій та розвідувальній сфері зараз більшою мірою орієнтується на США та існуючі структури НАТО І навряд чи відмовиться від новітньої американської системи ППО, яка прикриває її небо, заради фантому «армії ЄС». Та й економічні і політичні інтереси країн Центрально-Східної Європи все більше вступають у протиріччя із прожектами «єврооптимістів» із Берліну та Брюсселю.

Отже, попри актуальну перспективність самого проекту «мережі міні-армій» під дахом Бундесверу, навряд чи вона стане основою для майбутньої «армії ЄС». Якщо остання і реалізується, то радше як малочисельні сили спеціальних операцій, що складатимуться із професійних найманців. Однак, як то кажуть, час покаже. Життя часто вносить корективи у найбільш вірогідні сценарії розвитку подій. Тому поставимо три крапки у цій історії…

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!