Петро Климчук: Пандемія геополітичного дальтонізму

Ставка українського політикуму включно з керівництвом держави на Гілларі Клінтон з тріском провалилася. Переміг Трамп, а українським “борцям із популізмом” довелося чистити свої дописи у Facebook і робити раболіпні заяви.

Здавалось би, після цього українські політики і громадські діячі мали порозумнішати. Але дива не відбулося. Український істеблішмент і по сьогоднішній день страждає карго-культом і плентається у хвості західного глобалізму.

На жаль, це спостереження стосується не лише керівництва держави та відомих олігархічних політиків, але й представників діаспорних організацій.

У своєму вітальному листі на адресу новообраного президента Франції Еммануеля Макрона очільник Світового конгресу українців Євген Чолій зробив пафосну заяву про те, що “світове українство” сподівається на продовження підтримки новим керівництвом Франції євроінтеграційного шляху України, а також її територіальної цілісності. “Світовий конгрес українців та його складові організації вірять, що український народ може і далі покладатися на Францію в захисті територіальної цілісності та подальшої європейської інтеграції України” — заявив Чолій.

Хочеться побачити у цих словах здоровий прагматизм і просто дипломатичний тон. Одначе розум цього не дозволяє і змушує змиритися з тим, що вони є плодом цілком щирих ілюзій.

Сподіватися, що Макрон буде “продовжувати” турбуватися про територіальну цілісність України — це те ж саме, що говорити, що наступник Путіна “продовжуватиме” вести Росію шляхом стратегічної співпраці з Україною. Протягом трьох років українсько-російського конфлікту Франція на чолі з Олландом відігравала швидше негативну, аніж позитивну дипломатичну роль. Саме диригенти з Парижу та Берліну завели нас у глухий кут Мінських домовленостей. При Макрону ситуація навряд чи стане кращою. Швидше навпаки. Його негативна позиція щодо країн Центрально-Східної Європи, зокрема Польщі, вдарить і по нас.

Українцям слід відучитися плентатися у хвості глобалістської думки. Адже у межах світу, який вони будують, нам не світить нічого кращого, аніж бути неоколонією. Лише нові тренди світової політики дають нам хоч якийсь шанс вирватися з орбіти неоколоніального існування.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!