Богдан Кіт: Децентралізація: погляд справа

Органи влади в Україні майже одразу ж після Майдану оголосили курс на зменшення повноважень центральної влади в Україні. Вище керівництво нашої держави у предвір’ї виборів запустило новий тренд щодо збільшення повноважень місцевих рад, реорганізацію районів, створенню ОТГ та інше. Політтехнологи використовували цю політичну повістку для того, щоб надати громадянам відчуття модернізації, яка начебто відбуватиметься в державі.

Проте, як це завжди буває в Україні, реальної децентралізації не варто було очікувати, хоча потрібно зазначити, що деякі зрушення в сторону збільшення повноважень місцевих громад все ж відбуваються, вони абсолютно недостатні.

Ще перший уряд Яценюка відмовився від плану «глибокої» децентралізації, який передбачав би зміну кордонів областей України в сторону зменшення кількості областей з 24 областей + 3 окремих об’єкти до 18-20 + 2 окремих об’єкти загалом, а також передачі місцевих громадам та областям всіх надходжень від податку на доходи фізичних осіб (другого після ПДВ за обсягами поступлень бюджетоутворюючого податку в Україні). Схожі зміни були здійснені та успішно реалізовані в Польщі та Словаччині ще після отримання незалежності. Не дивлячись на те, що підказував здоровий глузд щодо кордонів та кількості областей, які були сформовані за СРСР з принципом «по два комуністи від області» і не є логічними ані з погляду розподілу ресурсів, ані з точки зору економічних ланцюжків, від реформи областей відмовились.

Більше того, голови ОДА, замість того щоб стати виборними, далі назначаються президентом. Результатом відсутності прямої політичної відповідальності голів областей перед населенням цих областей є жахлива неефективність голів ОДА, що найяскравіше проявляється на прикладах Волинської, Одеської та Закарпатської адміністрацій. Щодо ПДФО, то місцевим органам влади так і не дали право отримувати всі доходи з цього податку, залишаючи розподілення цього податку на милість центральній владі, таким чином не надаючи прямого стимулу розвивати та підвищувати добробут громадян регіонів.

На наш погляд, ситуація потребує докорінних змін. По-перше, варто нарешті наново розкреслити кордони областей, зменшивши їх кількість до 18-20 з урахуванням в першу чергу економічної доцільності та національної безпеки нашої держави. Утворення бюджетів місцевих рад потрібно перетворити з субвенційних (коли близько 90% всіх коштів у бюджеті – це гроші, отримані центру) на такі, які лише б на 40% залежали від субвенцій з центру, а в більшості – від збору податків на місцевому рівні. Це створить прямі стимули місцевій владі розвивати підприємництво, стимулювати бізнес та всіма можливими методами виводити з тіні працевлаштування громадян, замість теперішніх стимулів, коли є набагато більше сенсу підлизуватись до міністерств фінансів та регіонального розвитку, щоб вибити собі більшу частку з бюджету.
Субвенційна частина місцевих надходжень повинна бути прозорою та єдиною для всієї країни, і не змінюватись роками – з розрахунку на кількість населення, демографічний склад та ВВП на душу населення по ПКС, яке створюється в регіоні, що дозволить уникнути маніпуляцій та викривлень в сторону більш «пріоритетних» регіонів, голови яких просто змогли домовитись собі за більші надходження.

Розподіл всіх надходжень до зведеного бюджету України має бути за принципом 40/15/45, – 40% центральній владі (за вирахуванням видатків на оборону), 15 – обласним радам, 45 – територіальним громадам. Такий розподіл виділяє лідируючу роль місцевим громадам, які зможуть розпоряджатись найбільшою часткою ресурсів. Це дозволить використовувати кошти з найбільшою ефективністю для громад, адже самі місцеві ради та виконкоми будуть використовувати ці гроші на свій розсуд і будуть підзвітні лише своїм виборцям, а не центру. Областям надається переважно «зв’язуюча» роль – забезпечення комунікацій між громадами, підтримка місцевої інфраструктури тощо. На рівень центральної влади виноситься виконання загальнодержавних функцій.
Адміністративні повноваження місцевих органів влади повинні бути розширенні за рахунок зменшення повноважень центральних органів. Зокрема, йдеться про галузі освіти, охорони здоров’я та охорони правопорядку.

Також, головним принципом децентралізації має стати пряма виборність та підзвітність всіх керівників як міст, так і ОТГ та областей безпосередньо населенню, а не центру.
Україна – унітарна держава, і щодо цього не може бути дискусій. Проте потрібно розуміти, що унітарність не означає гіперцентралізованість. Унітарна держава буде ефективною лише в тому випадку, коли значною часткою ресурсів будуть розпоряджатись такі органи влади, які найближчі до вибраної сфери інтересів. А цей факт передбачає децентралізацію повноважень, податкових надходжень та виборності влади.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!