Петро Климчук: Чи отримає Франція шанс на порятунок?

Коли поганий настрій, корисно дивитися російську пропаганду. У її “страшилках” насправді зображена ледве не ідеальна Україна При владі знаходяться націоналісти (а не продажні бариги). Добровольці отримують надвелику платню, надсучасну зброю і абсолютний юридичний імунітет (а не зазнають постійних кримінальних переслідувань та інших утисків). І так далі. Не країна, а казка.

Західна ліберальна пропаганда у цьому відношенні мало чим відрізняється від російської. В усякому разі, їй теж усюди ввижаються націоналісти, “ультраправі” та “праворадикали”, котрі хочуть захопити увесь світ.

Реагуючи на результати французьких виборів, “Deutsche Welle” опублікувала замітку Бернда Ріґерта під заголовком Франція заледве залишається європейською”. Те, що Марін Ле Пен отримала друге місце, Ріґерт подає приблизно так, як Дмітрій Кісєльов висвітлює “злочини київської хунти”. Бракує лиш згадок про радіаційний попіл, у який прихильники “демократії” готові обернути кожного, хто поставить під сумнів святі догми мультикультуралізму і федеративного розвитку Євросоюзу.

Ріґерт пише: “Усе могло бути навіть гірше, але гарним результат першого туру президентських виборів у Франції теж не назвеш. Правопопулістка Марін Ле Пен зайняла друге місце і вийшла до другого туру виборів. Таким чином вона досягла свого найбільшого на даний момент політичного успіху. Нестримна націоналістка рухається вперед. З того часу, як вона перейняла лідерство у партії у свого батька-антисеміта, Ле Пен приводить “Національний фронт до щоразу більшого успіху — на регіональних виборах, на виборах до Європарламенту, і от зараз — на президентських виборах. Що сталось з другою за величиною державою у Європейському Союзі, якщо така шкідлива, стратегічно талановита жінка-політик з позавчорашніми поглядами може святкувати подібний успіх?”

Українські націоналісти не відзначаються особливою любов’ю до Марін Ле Пен Та й у цілому вона для людини націоналістичних поглядів кумиром стати не може. І справа тут не лише у її зв’язках із Москвою. Ле Пен перетворила “Національний фронт із дійсно правої націоналістичної партії на силу, котра мало відрізняється від ліберальних. Але у ЗМІ вона чомусь постає як “ультраправий політик”. Як кажуть, у страху очі великі. Тож ліберальні оглядачі готові говорити про “ультраправих” усюди, де є хоч маленький відступ від догм ліво-ліберальної ідеології.

На рядки дописувача “Deutsche Welle” можна подивитися зі скепсисом (як і на виступи Кісєльова). Але наприкінці статті Ріґерт зауважує речі, які вселяють хоч якусь надію. “Представник жодної з партій істеблішменту не потрапив до другого туру”. Звісно, Макрон тісно пов’язаний із нинішнім істеблішментом. Але для того, аби отримати хороший результат, йому довелося вдавати з себе “людину не з системи”. Отож, автор статті має рацію.

Також Ріґерт зауважує, що зміниться конфігурація відносин Франції з ЄС.

Те, що відзначив ліберальний оглядач, говорить, що ліберальна система не настільки стабільна, як може здатися. Тому будемо сподіватися, що Франція отримає шанс на порятунок: страхи західних колег Кісєльова справдяться, і у цій країни прийдуть до влади справді праві сили, а не псевдонаціоналісти.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!