Петро Нетяга: Глобалізація і «нові кочівники»

Глобалізація веде до нівелювання національних відмінностей, але, водночас, поглиблює відмінності соціальні. Світ усе наочніше розподіляється на два полюси. На одному – більшість людей із їхніми турботами, бідами та проблемами. На іншому – привілейована «глобальна еліта», що є головним вигодоотримувачем глобалізаційних процесів.

Розрив між основними суспільними масами і космополітичною верхівкою виявляється не тільки й не стільки у суто матеріальному розшаруванні. І навіть не в різних можливостях впливу на світові реалії. Розбіжності стосуються самого стилю життя і поведінкових стереотипів.

Більшість людей продовжує орієнтуватися на традиційні цінності, на закони і мораль своєї культури, на переживання її проблем та випробувань. Натомість частина представників «зав’язаних» на глобалізацію верств і галузей складає так зване «нове кочівництво» – суспільний сегмент, який не ідентифікує себе з жодною конкретною національністю.

Новітні «перекотиполя» прагнуть жити легко мов метелики, не переймаючись проблемами мас. Їх не обходять біди їхніх менш успішних (або просто більш «осілих» і прив’язаних до батьківщини) співвітчизників. Керуючись одним-єдиним принципом – «риба шукає де глибше, людина – де краще» – глобальні кочівники снують світом.

До числа сучасних глобальних кочівників, що шукають «нестерпної легкості буття», належать представники як світової верхівки, так і «техперсоналу» – найманого транснаціонального менеджменту, медійників, ІТ-сектору, шоу-бізнесу і мистецької богеми. Спільно вони творять, по суті, свою «паралельну реальність», де немає місця не лише багатьом людським «негараздам», а й «зайвим» національним і моральним обмеженням. Тут панують свої закони та за визначенням екстериторіальний культ розкошів, задоволень і насолод.

Відтак, уже нині можна спостерігати, як високі життєві стандарти та добробут виносяться у космополітичні «зони комфорту» – так само, як ще раніше низька якість життя й, приміром, «важкі» та/або екологічно шкідливі виробництва «прописалися» у менш благополучних країнах.

У перспективі глобалісти бачать світ як мережу урбаністичних «анклавів процвітання» для «обраних» в оточенні суцільної світової периферії з напіврозкладених національних держав. Відносини з нею мають обмежуватися постійним викачуванням ресурсів і робочої сили й – інколи – гуманітарними подачками та каральними військовими операціями.

Звісно, належність до зденаціоналізованого «нового кочівництва» назагал є справою добровільною і залежить не від роду занять чи включеності у глобальні середовища, а від особистого вибору кожного. Приміром, статус «громадянина світу» та загальноєвропейське визнання не завадили українському оперному співакові у важкі для Батьківщини часи піти добровольцем на Східну війну й героїчно загинути в бою.

Також є імовірність, що успіхи правих сил (перемога Трампа, Brexit, правий ренесанс у Східній Європі тощо) не дадуть здійснитися планам глобалістів. Навіть у нещодавніх рішеннях адміністрації Трампа щодо обмеження найму іноземних ІТ-працівників для роботи в США і надання переваги американцям відчувається спроба змусити транснаціональний капітал рахуватися з національними інтересами. Зрештою, яким би впливовим не було нині «нове кочівництво», його представники будуть змушені рахуватися з новими геополітичними реаліями у світі.
Подробнее: http://azov.press/ukr/globalizaciya-i-novi-kochivniki

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!