Юрій Ноєвий: Польща може стати центром для європейців і християн, але не хоче

Українські націоналісти зраділи, що до влади у Польщі прийшли право-консервативні сили. Ми б хотіли, щоб ця країна стала прикладом національного відродження і захисту християнських цінностйей в Європі. Тому ця держава така важлива для звільнення Європи від лібералізму і перебудови Європейського союзу. Це надважливо і у справі протистояння лібералізму та лівим. Також це важливо для помсти Росії за вбитого Президента Польщі.

1. Бандерівці підтримують націоналістичну Польщу

Польща може бути антиліберальним центром в Європі. Це не комплімент. Вона має для цього необхідну владу, суспільство і геополітичні показники розміру території, релігійність та патріотичне населення. (Угорщина, де також при владі націоналісти, замала для необхідного впливу в Європі).

Ми раділи, особливо після нашого програшу лібералам після Майдану, що хоч Польща має тепер більше можливостей опиратися ліберальному екстремізму у виконанні Брюселя.

Ми раділи, що Польща продовжила і розвинула свої успіхи в НАТО з мілітаризації своєї території і різко поставила питання з країнами Балтії про необхідність відповісти на загрози з боку Росії.

Ми раділи, коли Польща поставила питання про відмову від квот на розселення біженців.

Ми б хотіли, щоб Польща стала центром в Європі загально патріотичного руху за Європу для європейських народів.

2. Сумніви

Однак багато хто в Європі сумнівається. Винесене в заголовок статті твердження — моє формулювання цих сумнівів з огляду на нинішню ситуацію у Польщі. Ви відкидаєте ваших союзників у сусідніх країнах. У вашій країні сучасність живиться ненавистю минулого. Чинник, що перешкоджає в Східній Європі існуванню союзу націоналістів, це факт не сприйняття польськими націоналістами своїх потенційних союзників проти лібералізму в Німеччині, Литві, Білорусі, Україні, Словаччині. Не забагато у вас ворогів, поляки?

17 грудня 2016 р. німецький побратим, що прибув на конференцію “Азова” в Києві, мені розповів, що у Греції на марші поляки не тільки відмовилися спілкуватися з німцями. А й не тиснули їм руки! Ми розмовляли — два внуки дідів, що воювали між собою 70 років тому. А чому ви собі дозволяєте в такий відповідальний час для всієї Європи поводити себе так не розумно?

3. В Україні люблять чесність

В Україні питання історії протистояння з Польщею обговорювали тільки історики. Націоналісти протистоять ліберальному режиму Порошенка і воюють з Росією. Ніякого актуального обговорення Польщі не було ні до Майдану, ні після аж до 2016 р.

З початок війни ми були розчаровані, що значна частина західних правих підтримали у цій війні Росію — євразійську державу, а не Україну — європейську. Це були всім відомі політичні групи, які свого часу тісно співпрацювали з Всеукраїнським об’єднанням “Свобода”. Їхній антиамериканізм ми розуміли. Однак їх вибір на користь Росії здивував. Росія не може з огляду на розміри і амбіції бути частиною Європи. Тільки конкурентом або ворогом. Не більше, ніж анекдотом виглядають теорії французьких нових правих. Тому факти фінансування частини цих груп Росією ми сприймали як факт поразки всеєвропейського руху правих або як складну ситуацію в ньому.

Для нас ситуація з Польщею щодо історичного примирення була вирішена. Воювали. Було діло. Однак ми бачили, що діалог за принципом “пробачаємо і просимо вибачення” успішно завершився і примирення досягнуто. Досягнуто.

Ми не тільки знали і підтримували примирення між нашими країнами. Більше того, багато хто з бандерівців брали участь в акціях примирення. Я особисто був у Польщі на таких акціях. Це було важливо для розуміння тенденцій у Польщі для мене, оскільки мої діди воювали проти польської окупації Волині і Галичини.

Важливо те, що ТУ війну вели не ми. Це війна минулих поколінь. Так, наших народів. Однак чи минуле є єдиною причиною для вирішення сьогоднішніх справ? Ні. Чи ми повинні міняти нашу стратегію з огляду на принципово іншу ситуацію в Європі? Ми переконані, що так.

Важливість примирення також мала значення для Європи. Лібералізм добиває народи Західної Європи. І нікому, хто думає про майбутнє Європи, не цікаві історії минулих днів з огляду на те, що ці народи можуть з часом просто зникнути. Політика заселення Європи не європейськими народами і толерантність сформували мультикультуралізм у Західній Європі, війна проти християнства і ісламізація створюють страх і невпевненість білих народів на своїй території, надання політичних і медіа привілеїв радикальному індивідуалізму та гомосексуалізму призводить до руйнування політики пріоритету сім’ї і природнього відновлення населення тощо.

Українці не нападали на Польщу у 1919 р. Напала Польща. Пацифікацію і державний терор українці не робили у Кракові. Поляки їх робили на українській землі. Пацифікацію організував Пілсудський восени 1930 р. Колонізація українських етнічних земель не проводилася українцями. Ми на них жили століттями. А звідки там взялися поляки? Або хто закривав українські школи чи руйнував православні церкви в ІІ-й Речі Посполитій — може марсіани?

Українці можуть задавати подібних питань багато. Як і висунути популярні в пацифістській Європі вимоги виплатити компенсацію, наприклад. Однак ми не ставили у парламенті України ці питання, адже відбулося примирення. Ми чули, що у Польщі не всі задоволені таким примиренням. Є якісь “кресові” організації, які постійно живуть минулим. Ми не думали, що це серйозно.

Ми помилялися. Бо виявилося, що все більше, ніж загрозливо.

Новина про підготовку у Сеймі рішення про визнання подій на Волині геноцидом поляків всіх шоковала. Як же так, примирення же відбулося! Але його намагаються порушити в односторонньому порядку. Тоді у всіх організаціях відбулися розмови на цю тему. Не розуміння і здивування — головне тих літніх дискусій.

У липні 2016 р., через 73 роки після цієї війни, після 25 років діалогу примирення Сейм Польщі вирішив відмовитися від примирення. Сенс ухвали полягає для нас в тому, що окупанти вирішили повсталий народ звинуватити у геноциді. Вперше у світі агресор звинуватив окупований народ у геноциді. Можна звинуватити і Хмельницького у геноциді поляків і з цього приводу ухвалити рішення Сейму. Це ж однаково, якби німці звинуватили поляків у геноциді в часи нацистської окупації, або французи — алжирців, англійці — повстанців своїх колоній в Африці.

Рішення Сейму було однозначно сприйнято, як обман і удар у спину. Говорили про примирення, а тут така зрада. У Польщі забули про спадщину Єжи Гедройця, яку самі так широко піарили, який переконав, здавалося б, поляків у необхідності примирення. Було зрозуміло, що у стані війни і з лібералом-торгашем Порошенком влада правих у Варшаві вирішила скористатися ситуацією і витиснути максимум в інтересах кресових організацій. Виявилося, що у Польщі існувала системна робота істориків, політиків, державних органів і медіа з метою відмовитися від примирення.

Поляки сприйняли один із декомунізаційних законів, в якому визнається ряд організацій такими, що воювали за незалежність України, негативно. Бо так у переліку є ОУН та УПА. Це викликало хвилю обурення у Польщі. І як в помсту ухвалили постанову Сейму? Однак в Україні не було ніякого обурення, коли Армія крайова була глорифікована законом у Польщі. Поляки вирішили, що їм щось можна, а комусь те саме — ні?

У сорокових роках по суті була друга українсько-польська війна. Знову відновилася боротьба за українські землі між нами і поляками. Хоча вирішила її завершення третя сторона — Росія.

4. Загрозливі обставини і можливості

Скринька Пандори, відкрита Сеймом і правими у Польщі, головними має інші — не історичні — питання. Що це дало, які наслідки і що робити?

1. У Польщі це заспокоїло кресові організації і частину вборців. В Україні у націоналістичному русі відновилося польське питання. Росія знайшла для себе прекрасну можливість підтримувати щойно створений конфлікт.

2. У Польщі пропонується ввести кримінальну відповідальність за заперечення геноциду на Волині. Українофобія стала дозволеною публічною справою. В Україні імідж Польщі як друга заміняється на образ Польщі, яка хоче бути ворогом. Питання про визнання геноцидом українців з боку Другої республіки — питання часу, якщо постанова Сейму не буде скасована (а вона не буде скасована найближчим часом).

Сценарії розвитку такі (якщо абстрагуватися від Росії):

1. “Було, але пропускаємо”. У Польщі кажуть, що ухвала Сейму, для внутрішнього вжитку. В Україні війна і влада не хоче погіршувати з Польщею стосунки. Тема в Польщі не розвивається. Хоча примирення було скасовано Польщею, але далі на погіршення сторони не ідуть.

2. “Протистояння історій”. Діалог істориків зупиняється, наростає конфліктність в інтерпретації подій. У відповідь на рішення Сейму в Україні ухвалюється постанова Верховної Ради про геноцид українців поляками. У Польщі вводять кримінальну відповідальність за заперечення рішення Сейму. В Україні парламент вимагає відповідальності за окупацію Польщею українських земель. Медіа двох країн все більше повідомляють про шовіністичні випадки. Більше траплятиметься вуличних протистоянь між українцями і поляками.

3. “Погіршення міждержавних відносин”. Зростання політичної недовіри і конфліктності. Протистояння дипломатій. Винесення питання про відповідальність за геноцид на міжнародний рівень. Постановка питання про реституцію власності українців у Польщі, поляків в Україні. Арешти представників української діаспори в Польщі за відмову визнати геноцид на Волині. Дипломатичні протести України з вимогою звільнити українців. Постановка питання про перегляд державних кордонів. Закриття польських і українських консульств.

Система ЄС і НАТО не доведуть справу до війни. Дальше за провокації на кордоні справа не піде. Однак це буде використано Польщею для переконання міжнародних установ ухвалити рішення щодо історії на свою користь і навпаки — з боку України.

Найбільш імовірним у короткій перспективі є перший сценарій. Якщо у Польщі не зупиняться, другий варіант може бути цілком ймовірним.

Перегляд кордонів завжди є питанням бажання вести війну. Росія це показала. Ми знали і готувалися до цієї війни. А перегляд кордонів часто починається з перегляду історії. Ухвала Сейму про геноцид на Волині — перший крок у цьому напрямі.

Чи це та перспектива, до якої в в ситуації тиску глобального лібералізму прагне Польща і польські націоналісти?

Якщо ж взяти цю напруженість і пам’ятати про Московію, то вона може зіграти каталізатора подальшого тиску Путіна на Східну Європу. У цьому разі першим хто потрапить під удар буде Латвія. А в Україні розгорнеться повноцінна війна Кремля.

Польські еліти ведуть правильну політику на збільшення ролі Варшави в ЄС. Польський правий уряд і більшість в парламенті задали тон в національній критиці недолугого Брюселя. Я ще раз повторюся: Польща може і має стати опорою для національного антиліберального відродження в ЄС, центром всього європейського і християнського руху.

5. У Польщі націоналісти не думають про майбутнє

З огляду на наявність у Польщі зараз при владі правих і одночасно підтримуваної і розпалюваної ними напруженості в питаннях національної пам’яті із більшістю своїх сусідів, справедливим є сумна дійсність: Польща може, але сама не хоче бути провідною для європейських правих і християн у війні з лібералізмом. Може, але не хоче. Минуле затьмарює. У темряві не видно майбутнього.

Бо найгірше в цій ситуації те, що виявляється найкращими союзниками Польщі в Україні є українські ліберали — слуги міжнародного капіталу та вороги християнства. А друзями України в Польщі — польські ліберали. ЛІБЕРАЛИ!!! А не патріоти своїх держав і вороги лібералізму. Ліберали в Україні — це слуги ЄС, експлуататори та зрадники свого народу.

Ваша історична ненависть до сусідів не дає ніякого позитивного ефекту для формування європейського антиліберального фронту.

І важливо полякам знати іншу важливу: ліберали в Україні НЕ ХОЧУТЬ будувати Балто-Чорноморський союз. Їхня мета — вступ в ЄС на ганебних і не вигідних засадах. А єдині, хто в Україні програмово і практично хоче БЧС — це українські націоналісти.

Ліберали будуть Євросоюз. Ми можемо збудувати Балто-Чорноморський союз. Однак ви цьому перешкоджаєте. Для чого мені співпрацювати з тими, хто ненавидить мене за мого діда?

6. Повернення до примирення або лібералізм переможе

Який шлях до примирення з Україною? Або інакше — який один із кроків до того, що Польща таки може стати європейським правим і християнським центром?

  1. Зупинитися в нагнітанні історичної істерії.

  2. Повернутися до примирення за принципом “пробачаємо і просимо вибачення”.

  3. Скасувати постанову про геноцид на Волині, яка вбила примирення між народами. (Також скасувати подібні ухвали щодо інших держав).

  4. Формувати з Україною, Центральноєвропейськими і Балтійськими держава Балто-Чорноморський союз. Разом конкурувати із Західними державами. Разом захищатися від Росії.

Примирення може початися тільки між націоналістами. Адже вони основні, хто піднімає історичні питання в політиці. Отже держави примиряться напевно, якщо примиряться націоналісти України і Польщі. Німеччини і Польщі. Литви і Польщі. Білорусі і Польщі. Словаччини і Польщі.

Однак поки що ми навіть говорити не можемо. Адже, як виявилося, (з того, що я знаю з багатьох джерел), націоналісти в Польщі не готові публічно зустрічатися з українськими колегами. Не готові! Ваші польські колеги приїздять в Україну напівофіційно. Це виглядає смішно, коли вони відмовляються фотографуватися з бандерівцями, бо їм загрожує вигнання зі своїх організацій! Зате ліберали між собою дуже дружать. Наші ліберали дружать з вашою Новочесною. Вони можуть працювати над просуванням толерантності, гендеру і відкритих кордонів. А ми не можемо навіть офіційно зустрітися.

У таких умовах ми точно ті, хто може на практиці звільнити наші країни від лібералізму? Бо лібералізм — питання глобальне і, як мінімум, його треба вирішити в Європі. У польській групі “Інтермаріум” у facebook я побачив більшість українофобних дописів поляків. Це виглядає смішно. Однак показово.

Якщо ж все таки ті, тоді ми маємо примиритися на таких засадах:

  1. У кожного свої герої.

  2. Ніхто нікому не висуває ніяких претензій.

  3. Єдине, що треба обговорювати, це — питання співпраці і боротьби проти лібералізмув Європі і проти Росії.

Якщо ви не готові до примирення щодо минулого, тоді ви хочете подальшої ворожнечі. Однак це вигідно і радісно для лібералізму. Адже його вороги витрачають час на сварки. Ви впевнені у силі вашого уряду? Бо союз опозиції лівих та лібералів — не впевнений. Чи ви забули про їх виграш у питанні абортів.

До діалогу готові невеликі групи польських правих. Це вже хоч щось. Однак цього занадто мало! Подивіться у майбутнє. Ваше рішення не про Польщу. Ваше рішення про Європу і християнство. Бажаєю вам мудрості і зосередженості на майбутньому.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!