Марія Чашка: Донбас ‒ це величезне поле для поширення націоналістичної ідеї

Нова очільниця Донецької “Свободи” робить ставку на роботу з молоддю.

У лютому цього року новою головою Донецької обласної організації ВО “Свобода” обрали Марію Чашку. Пані Марія ще з юності перебуває в націоналістичному русі, очолювала фракцію ВО “Свобода” в Тернопільській обласній раді і пройшла московсько-українську війну у складі зведеної штурмової роти “Карпатська Січ”. Розпитуємо у свободівки про те, чому вирішила працювати саме на Донбасі, як на це реагують її рідні у Тернополі, які цілі ставить перед собою на новій посаді, яка в неї команда та які настрої панують нині серед населення частково окупованої області…

Військові правила порядку переносиш у буденне життя

“Перебуваючи на фронті, ще краще зрозуміла, що ефективність того, що ми робимо на лінії розмежування, доволі низька саме через відсутність політичної волі влади для перемоги української нації у війні”, ‒ розповідає пані Марія. ‒ Досягнути того, щоб така воля з’явилася, можна тільки через політичну діяльність. Тому вирішила, що сьогодні зможу бути ефективнішою саме в боротьбі з внутрішнім ворогом. Бути націоналістом на заході, в центрі чи навіть на півночі України куди легше, аніж відкрито й відверто демонструвати свій світогляд на сході. А ще важче запалити ідеєю і патріотичним духом інших людей. Я поставила перед собою складні завдання і намагатимуся їх виконати. Донбас ‒ це широке поле для розвитку і поширення націоналістичної ідеї.

Служба в армії подарувала мені досвід спілкування з мешканцями Донеччини й Луганщини. Сьогодні я добре знаю, що цим людям потрібно, які проблеми для них найболючіші і якими методами і способами ці проблеми потрібно розв’язувати. Мені навіть психологічно легше працювати на Донеччині, адже добре розумію, що таке зона проведення бойових дій, вмію знаходити спільну мову з місцевими, знаю, як розпізнати ворога, як координувати волонтерів, як спілкуватися з військовими на блокпостах. Загалом військова служба ‒ це порядок і дисципліна. Потім військові правила порядку переносиш у буденне життя, професійну політичну діяльність. Військовий досвід неабияк допомагає мені в організаційній роботі”.

Бог і Україна ‒ на першому місці

“Моя сім’я поставилася з розумінням до того, що працюватиму на Донеччині. Рух і динаміка, засновані на громадській активності, у нашій сім’ї були завжди. Разом з чоловіком у громадському, патріотичному й націоналістичному русі перебуваємо ще з юності. Там і познайомилися. Діти наші разом з нами ще змалечку брали участь у різних заходах ‒ спочатку громадських, а потім політичних. Мене мої батьки, а я з чоловіком наших дітей виховували за постулатом, що найважливіше в житті ‒ це Бог і Україна. Тому-то нині ні в кого не виникає неприйняття активності у напрямку встановлення націоналістичної ідеї.

Мій старший син пройшов війну у складі батальйону спецпризначення “Січ”. Тепер він студент і активний член ВО “Свобода”. Допомагає мені порадами щодо розбудови молодіжного руху на Донеччині. Розповідає, які заходи краще організовувати, яку діяльність провадити в молодіжному середовищі, як шукати лідерів серед юнаків та дівчат. Ми всією сім’єю регулярно збираємося, разом відпочиваємо, багато спілкуємося, разом працюємо вдома, в саду чи на городі. Навіть уроки з молодшими дітками робимо телефоном чи по скайпу. Моя дочка закінчує дев’ятий клас, і в неї попереду державні іспити. Тому по телефону практикуємося у написанні диктантів з української мови, адже за освітою я вчитель української мови. Я їй диктую, вона пише, а потім разом перевіряємо. Кожен із членів сім’ї розуміє, що він робить і для чого. У нас є велика спільна мета, і ми всією сім’єю, всією свободівською родиною і всією патріотичною громадськістю України до цієї мети ідемо”.

Потенціал зростання членства “Свободи” величезний

“Нині суттєво активізовуємо роботу з молоддю, яка потребує нашої уваги, досвіду і допомоги. Ці юнаки і дівчата спраглі до нових знань… Тому одне з найважливіших тактичних завдань для нас ‒ домогтися, щоб молодіжний націоналістичний рух на Донеччині стартував активно. Працюватимемо також зі школярами та дошкільнятами. Організовуватимемо різноманітні зустрічі, лекції та ігри, в яких зможуть брати учать діти і їхні батьки. Дітям потрібно змалечку розповідати, що вони українці, підлітків потрібно знайомити з постатями наших героїв і доводити, що саме націоналістичний лад ‒ запорука того, що і вони, і їхні батьки житимуть у вільній і заможній українській державі.

Значна частина членів і прихильників “Свободи” на Донеччині ‒ це переселенці з окупованих територій та люди, що народилися на території Донеччини, яка зараз не окупована ‒ корінні мешканці Слов’янська, Краматорська, Бахмута, Лимана, Маріуполя… Свободівців Донеччини війна торкнулася особисто. Багато хто воював на фронті з окупантом, чимало зазнали репресій чи перебували в полоні. Ці люди особливо активні в проукраїнському русі. Характерна риса не тільки свободівців Донеччини, а й усього прошарку патріотично настроєних українців краю ‒ їхня спраглість до всього українського: нашої історії, мови, культури. Вони потребують регулярних і частих культурно-просвітницьких, історичних і політичних заходів.

Патріоти Донбасу не вірять радянським чи імперським міфам про націоналістів, натомість від усякої політичної сили очікують активності й результатів діяльності. Якщо вони бачать, що з конкретною політсилою зможуть швидше домогтися нашої спільної мети ‒ побудови Української національної самостійної держави ‒ то приєднуються з готовністю активно працювати. Нині потенціал зростання членства “Свободи” на Донеччині величезний ‒ і якісний, і кількісний”.

Наших хлопців побили і розвезли по різних відділках

“Більшість місцевого населення, незалежно навіть від політичних поглядів, абсолютно не вірить в те, що влада припинить торгівлю з окупантом. Всі розуміють, що це дуже вигідний бізнес…

Ми на власні очі бачимо, як ця торгівля відбувається, як проходять товари, нерідко з блокпостів повідом­ляють про завезення чергової партії контрабанди. Масштаби прибутків, які отримують від цієї торгівлі найвищі чини влади, гігантські. Тому-то в жодне каяття чи зміну позиції влади ми не віримо. Члени нашої організації активно брали участь у блокаді, також чимало зі свободівців, що не перебували на блокаді, допомагали блокадникам продуктами, запрошували їх у свої домівки, щоб ті відпочили, зігрілися й помилися.

Свободівці, учасники блокади торгівлі з окупантами, потерпіли в день розгону редуту. Розгін був дуже жорстокий і цинічний. Хлопців били, а після затримання їх розвезли без особистих речей по різних містах у відділки міліції, а відпустили аж посеред ночі ‒ когось о 3 годині, когось о 4, когось о 5. Їх фактично викинули на вулицю без особистих речей, без грошей, багато кого без телефонів. Завдяки місцевим патріотам, простим небайдужим людям і волонтерам вони змогли дістатися хтось до своїх особистих речей, а хтось до своїх домівок.

Переконана, що якщо активно відновлюватиметься торгівля з окупованими територіями, то ніхто з тих людей, що раніше брали участь у блокаді, не залишиться осторонь ‒ вони знову дадуть відсіч владі й поламають схеми заробляння на війні”.

Населення отримує зі ЗМІ викривлену інформацію

“Проросійська пропаганда на Донбасі дуже поширена. Народ тут має змогу дивитися російські телеканали. З українських телеканалів тут найавторитетніший та найпопулярніший “Інтер”, редакційну політику якого дуже важко назвати проукраїнською. Тому фактично населення отримує зі ЗМІ викривлену інформацію. Біда в тому, що в регіоні держава не веде проукраїнської інформаційної діяльності. Ані місцеве телебачення, ані друковані ЗМІ на себе також не взяли цієї функції. Позитивом є хіба окремі прояви громадської активності. Люди створюють незалежні інтернет-ЗМІ, також тут є незалежне українське радіо. Але це виключно громадська ініціатива, яка не може охопити великої кількості населення. Відсутність інформаційної підтримки від провладних органів вельми негативно впливає на свідомість людей.

Як наслідок, попри те, що тут є доволі потужне осердя патріотично настроєних людей, значна частина так званого простого населення сповідує проросійські погляди. Щоправда, ці люди здебільшого неактивні у своїй проросійській діяльності. Я б назвала їх політично інертними людьми, яких держава залишила без уваги, а тому вони рухаються туди, куди дме вітер… Вони почасти й самі не до кінця розуміють, росіяни вони чи українці, не знають, кого мають підтримувати, у якій країні хочуть жити.

Таких осіб часто використовує влада Донеччини, яка також переважно проросійськи настроєна. До прикладу, у нас прокотилася хвиля мітингів проти блокади торгівлі з окупантами. Людей банально звозили з заводів. Комусь за це заплатили, а когось привезли примусово ‒ наказ керівника держпідприємства. Такі радянські методи поширенні на Донеччині, а тому всі ці політично байдужі люди стають ідеальним матеріалом для маніпуляцій саме в політичних цілях”.

Активні та об’єднані волонтери ‒ це загроза для нинішнього режиму

“На Донеччині волонтерський рух досі добре розвинений і поширений. Війна торкнулася цих людей особисто, а тому вони хочуть максимально долучитися до допомоги українським воїнам. Більшість членів нашої партії активні волонтери. Увесь час контактуємо з бійцями і допомагаємо їм як тільки можемо.

Здійснювати волонтерську роботу стало значно складніше саме протягом останніх місяців. Наших людей, що везуть гуманітарну допомогу на схід, регулярно зупиняють, обшукують, дуже ретельно перевіряють автомобілі, допитуються не тільки про те, що ми веземо, а й для чого. Правоохоронці з нами провадять бесіди про те, що наші бійці буцімто нічого не потребують. Хоча від самих наших захисників ми, звісно ж, чуємо протилежне. Також починається тиск на волонтерів на місцях їхньої праці. Роботодавці під різним приводами забороняють долучатися до волонтерської діяльності.

Влада де-факто хоче знищити волонтерський рух і створити медійну картинку, яка розповість про те, що армія не потребує волонтерів, адже все буцімто забезпечує держава. Це піар-компанія влади, яка спрямована на те, щоб довести, що гроші на армію не розкрадають. Також посадовці в Києві добре розуміють, що волонтери ‒ це люди, яким українці за всіма опитуваннями довіряють чи не найбільше. Активні та об’єднані волонтери ‒ це загроза для нинішнього режиму. Тому нас і намагаються знищити найрізноманітнішими методами. Волонтерам і так сьогодні доволі непросто. Суспільне бажання допомагати війську знизилось, волонтери витрачають надто багато свого часу, сил і особистих коштів для допомоги фронту, а проти них починає воювати ще й власна держава. Продовжувати справу за таких умов стає дедалі важче, але волонтер, як і український воїн, ‒ це той тип людини, яку дуже важко зламати. Тому я оптимістично настроєна щодо перспектив збереження і розвит­ку волонтерського руху, зокрема й передусім на Донеччині”.

Подобається матеріал? Поділіться ним з друзями у Facebook!